Картина Трохимця-Мілютіна так, як і „Сорочинський ярмарок” Гоголя, - енциклопедія побуту українського народу: воли, горошки, баби, білі хати, соняшники, українське вбрання.
А нам усім цим високе небо. Картина надзвичайно яскрава й тепла, бо все на ній залите щедрим український сонцем.
Учитель: Уявіть собі, що ви не читали повість Гоголя „Втрачена грамота”. У якій мірі картина Вишталя може пробудити вашу творчу уяву, щоб передати один із епізодів твору?
Учень: Картина Вишталя написана настільки виразно і яскраво, що, навіть, не читавши „Втраченої грамоти”, розумієш, що мова в цьому оповіданні йде про досить жахливі й страшні
речі. Знаючи творчість Гоголя, можна припустити, що написано це в гумористичному плані.
Головний герой цього твору – козак. На це вказують традиційні вуса, оселедець на голові, яскраве вбрання. Ми, як і головний герой цього твору, розуміємо, що потрапив він чи не в самісіньке пекло.
Старий козак спостерігає, як страшна божевільна нечисть розважається у нічному лісі. Химерні рухи бабів і дівчат наводять жах. Розпатлане чорне волосся, неначе злісне кубло розкидане по плечах, виблискує при світлі вогню. Танцює і розважається іродове плем’я, аж мурашки йдуть по тілу козака.
Мертві осатанілі погляди блискавками літають між жахливих потвор, і впевнений сміх лунає у пітьмі. Голі кремезні тіла чортів, жовті, неначе виліплені з воску, спалахують блиском пекельного багаття. Дехто сидить біля цього вогнища, дехто невпинно, по-звірячому танцює і знесилено падає на траву. Вогняний жар, незвичайний, криваво-червоний стогне й вибухає у вирі розпалених подій. Окремі жаринки долітають аж до самих вершечків дерев і гаснуть у повітряному безмежжі.
Дерева схилилися над бісовим плем’ям, ніби могучим гіллям хочуть накрити безладний шабаш. При світлі пекельного вогню вони набули жовтого кольору і, ніби облиті коюсь гарячою смолою, зітхали і рипіли, вселяючи жах.
Мертва річка з чорною водою, отруєна бісовим духом, шумить і гуде над пустою безоднею. Здається, що і місяць боїться це іродове плем’я і крадькома виглядає із-за дерев.
Учитель: Пейзажі у творах Гоголя займають особливе місце. Вони поетичні, емоційно насичені, пройняті ліризмом, викликають багато асоціацій, а в цілому – мають ментальний характер.
Учень: Картина Митрофана Трофимовича Ростовцева „Рідні краї” захоплює як і поетичні описи природи в творах М.В.Гоголя. На картині гармонійно поєднані неба і земля. Привертає увагу річка: тиха й спокійна. Від неї віє нічною прохолодою. Вода в ній надзвичайно прозора, замріяна. У цьому чистому плесі купається місяць. Річка гордо несе свої води, і навіть ліс, вражений її дивовижною красою, розступається перед нею. Сніжно-білі стовбури осик видніються у темряві весняної ночі. Їм спокійно, бо за ними вартою стоїть ліс. Усе тихо, усе поснуло: люди, звірі, птахи. У природі гармонія. Що може бути краще: земля завмерла в тиші, а над нею життя незвичайне, чудесне, величаве.
Мені здається, що ця картина написана під враженням „Майської ночі” Гоголя, і, що десь тут, на залитій місячним сяйвом галявині, сидять Левко і Галя...
Інсценізація уривку із „Майської ночі”.
Левко: Нет. Галю, у бога есть длинная лестница от неба до самой земли. Её становят перед светлым воскресением святые архангелы; и как только бог ступит на первую ступень, все нечистые духи полетят стремглав и кучами попадают в пекло, и оттого на Христов праздник ни одного злого духа не бывает на земле.
Левко: Весь ландшафт спит. А вверху все дышит, все дивно, все торжественно. А на душе и необъятно, и чудно, и толпы серебряных видений стройно возникают в её глубине. Божественная ночь! Очаровательная ночь!
Учитель: Ці рядки викликають захоплення, почуття переповнюють душу - і вірші лягають на білі аркуші паперу. Свій твір «Травнева ніч» читає учениця 11-Б класу Катя Гладка.
Травнева ніч
Так легко тихо і дитинно
Зітхає ніч в потоці мрій,
І сіє золото невинно
У вирі щастя і подій.
На босих і прозорих ніжках
Лиш трішки стомлена іде
По теплих стоптаних доріжках
І жар та ніжність їм дає.
Ось річка в шатах позолоти
Під прохолодою тремтить,
Її бентежні чисті води
Ввібрали сну солодку мить.
Один за одним все зникають
У хвилях тихі дні і знов
І в пам’яті людській спливають,
Й так солодко бентежать кров.
В важких ввібравших спеку хмарах
Блукає тихо сизий дим,
І місяць у вечірніх горах
Світ пестить світлом золотим.
Все ніч здригається, співає,
Дарує всім букет чудес,
В блаженстві щастя ліс зітхає
Й здіймає віти до небес.
Усе приспала юна нічка,
Лиш тиша боязно тремтить,
І тільки подих лісу й річки
Її порушує на мить.
Урок развития связной речи
І. Тема. Пленительный образ Украины.
ІІ. Цель урока: - показать специфику художественного стиля, научить видеть образные средства языка, развивать умения при описании картины пейзажа, навыки выразительного чтения;
- пробуждать интерес к творчеству, любовь к родной природе;
- воспитывать моральные и духовные качества учащихся.
ІІІ. Структура урока.
1. Подготовка к восприятию учебного материала.
2. Объявление темы урока, постановка учебных задач.
3. Цель учебных ситуаций:
а) беседа по вопросам;
б) чтение наизусть отрывков из произведений Гоголя и их анализ;
в) словарная работа;
г) описание картины;
д) инсценирование.
4.Прослушивание сочинений и обсуждение рисунков
4. Подведение итогов урока.
5. Выставление оценок и их мотивировка.
ІV. Оформление доски.
Эпиграф: Прекрасное должно быть величаво
А.С.Пушкин
Портрет Н.В.Гоголя, картина М.Т.Ростовцева „Родные края”.
Словарная работа.
Художник – человек, творчески работающий в какой-нибудь области искусства.
Искусство – творческое отражение, воспроизведение действительности в художественных образах.
Пейзаж, эпитет, метафора.
Река: тихая, задумчивая…
Земля: влюблённая, прекрасная…
Месяц: серебряный, царь ночи, огромный…
Небо: голубая высь…
Х О Д У Р О К А
І. Вступительное слово учителя.
(Звучит песня „Украина”, сл. и муз. Т.Петрененко).
Украина! Одно только слово, а сколько в нем музыки, жизни, красоты.
Украина! Выше и святее всех богинь. Это она несет на своих крыльях любви душу народа через века и не увядает в вечном полете, ибо держит её на земле наша любовь.
Остановимся в задумчивости, друзья, на древней дороге и оглянемся вокруг. Присмотримся повнимательнее не к большой земле, а к родному уголку. Ведь он тоже заключает неизъяснимую прелесть, достойную стать предметом искусства.
ІІ. Сегодня мы будем внимательными слушателями, критиками и художниками. Конечно, это очень сложная задача. Объявление темы и целей урока.
Как передать то, что не поддаётся разуму, а познаётся любовью. Как преодолеть страдания оттого, что чувствуешь бесконечную красоту окружающего, а выразить полноту этого впечатления не можешь?
Где взять звуки, краски, слова? У кого поучится этому, чтобы создать чарующий образ родного края. Не будем ходить за тридевять земель, а обратим свои взоры к нашим землякам: писателю Н.В.Гоголю и художнику М.Т.Ростовцеву, подарившему нашей школе свои картины.
ІІІ. Основная часть урока.
Ученик. (Читает письмо Н.В.Гоголя на фоне музыки из кинофильма „Долгая дорога в дюнах”).
Малороссия, гнездо моё!
Может быть, нет в мире другого, влюблённого с таким исступлением в природу родного края, как я. Боюсь выпустить её на минуту, люблю все движения её и, чем далее, тем более открываю её в неуловимых прелестях.
При одном воспоминании об Украине мысли мои начинают литься тише и спокойнее. Моя радость, жизнь моя, прелесть, увенчанная многоплодными садами, опоясанная моим южным, чудным небом, удивительными ночами.
Украина! Благословенный край! Если бы моя далёкая возлюбленная могла услышать в слове силу моей любви! Я знаю, что она прекрасна, избранница моего сердца, и душа её со мной всегда. Я хочу петь и говорить о ней, как Соломон о своей лилии.
Так писал Гоголь накануне выхода „Вечеров на хуторе…”.
Учитель. Какова же она, эта Соломонова песня Гоголя?
Ученик. А.С.Пушкин писал: „Сейчас прочитал „Вечера на хуторе близ Диканьки”.
Они изумили меня…. Вот настоящая веселость, искренняя, без жеманства, без чопорности. А местами какая поэзия!.. Всё это так необыкновенно в нашей нынешней литературе, что я доселе не образумился…”
Ученик. В.Г.Белинский в 1835 году, прочитав сборник Гоголя, писал: „Это были поэтические очерки Малороссии, очерки, полные жизни и очарования. Всё, что может иметь природа прекрасного, обольстительно, всё это радужными цветами блестит в этих первых поэтических грезах”.
Учитель. Как называется описание природы в литературном произведении?
Ученик. Пейзаж – рисунок, картина, изображающая природу: описание природы в литературном произведении.
Учитель: Каков же гоголевский пейзаж?
Ученик: Его пейзажные зарисовки просто очаровывают. Я читаю их с особым наслаждением, потому что это постигается только сердцем: и упоительная украинская ночь, и степь без конца и края, и речка, и день. „Как упоителен, как роскошен летний день в Малороссии! да изредка крик чайки или звонкий голос перепела отдается в степи”. Читает наизусть. „Сорочинская ярмарка” с. 11 Гоголь Н.В. Избранные повести – М.Правда; 1985 – 528 с.
Учитель. Вы заметили, что автор видит и чувствует природу во всём многообразии.
Что ему в этом помогает?
Ученик. Гоголь – мастер художественного слова. Живую картину природы он создаёт при умелом использовании сказуемых с метафорическим значением и прилагательных определений.
Учитель: Что такое метафора ?
Ученик. Метафора – оборот речи, состоящий в употреблении слов и выражений в переносном смысле на основе какой – нибудь аналогии, сходства, сравнения. (Ожегов С.И. Словарь русского языка. – 17–е изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 1985, - с. 300 ). Например: полдень блещет; неизмеримый океан, нагнувшийся над землёй, заснул.
Учитель. Как по- другому называются прилагательные – определения ?
Ученик. Это эпитет. Эпитет – определение, прибавляемое к названию предмета для большей изобразительности (Там же, с. 790). Например: сладострастный купол; серебряные песни, подоблачные дубы; стальные подсолнечники.
Учитель. В чём заключается особенность в изображении пространства в произведениях Гоголя?
Ученик. При описании пейзажа он как бы раздвигает рамки вселенной, и одно описание плавно переходит в другое. В один из таких дней Гоголь описывает степь.
„Степь, чем далее, тем становилась прекраснее…
Черт вас возьми степи, как вы хороши!” (Читает наизусть отрывок из повести „Тарас Бульба” там же с. 235).
В этом описании сливаются в одно целое зрительные и слуховые ощущения; во всём пространственная мощь и красивый успокоительный тон.
Учитель. Приятно видеть и слышать, как открываются ваши глаза, а души наполняются красотой. Вы замечаете, что природа живет и дышит, а ещё поет, и песнь её в произведениях Гоголя торжественна, иначе не может быть, ведь пишет он о родном крае. Однако некоторые критики осуждают Гоголя за чрезмерную красивость, напыщенность, якобы он совершенно хватает через край.
А что вы, ребята, об этом думает?
Ученик. Трудно с этим согласится. Мы слышали отзыв Белинского о произведениях Гоголя. Он их называет первыми поэтическими грёзами, да и эпиграф к уроку гласит: «Прекрасное должно быть величаво». И тогда понятно, почему гоголевская строка -поэзия. Описание Псла – ещё одно доказательство мастерства писателя.
Вот она наша река – красавица: „Глазам наших путешественников начал уже открываться Псёл;… и капризам её конца нет”. (Читает наизусть „Сорочинская ярмарка” там же с. 13).
Ученик. Слово поэзия имеет еще одно значение – это изящество чего-нибудь, вызывающее чувство очарования. А чтение гоголевских пейзажей вызывает восторг перед величием украинской природы.
„Во всём величие, блеск, золото… Изумруды, топазы, яхонты” (читает наизусть „Сорочинская ярмарка” с. 12 там же).
Учитель. Вот он чарующий наш край. Гоголь же весь – вдохновение, когда говорит он нем.
Эта необыкновенная любовь к родной земле передалась и полтавскому художнику М.Т.Ростовцеву. Ребята, что вы знаете о нём?
Ученик. Митрофан Трофимович Ростовцев – талантливый художник – пейзажист. Родился он 21 августа 1923 года в с. Лесное Укулово Воронежской области. Величественные вековые леса, окутанные голубой дымкой, синие зеркала прудов, широкие поля и луга стали источником вдохновения будущего мастера кисти. Любовь к рисованию юному Митрофану привил простой сельский учитель Илья Иванович Филонов. Три года учился Ростовцев в Московском народном университете искусств им. Н.К.Крупской. Его учителем был опытный педагог С.С. Монахов. Творческим девизом художника были слова : «Рисовать и жить с любовью». Художник творил «мир прекрасного».
34 своих лучших работ он подарил полтавской школе № 27. Все они убеждают нас в том, что автор по своему призванию – певец родной земли.
Учитель. Если внимательно изучить картины Ростовцева М.Т., то мы можем с чёткой определённостью сказать, что его полнота – это своего рода отклик на произведения Н.В.Гоголя. Картина «Родные края» - яркое этому доказательство.
Прежде, чем мы будем говорить о ней, разрешите вам напомнить: картины нельзя пересказать. Они не для того создаются. Их надо смотреть, сосредоточиваясь на общении своей души с душой художника.
Работа по картине.
- Какое настроение создаёт эта картина? (Умиротворённое, спокойное…)
Какая цель руководила художником?
- Какой общий фон картины? (Художник использует тёмные краски. Передаёт пространство одно краской, как бы подчёркивая, что небо и земля слиты воедино).
- Что привлекает ваше внимание?
(Река: тихая, спокойная, от неё веет ночной прохладой; задумчивая вода в ней необыкновенно прозрачная, даже ночью в ней как в зеркале отражается природа: деревья, небо; по реке бежит лунная дорожка… Река гордо несёт свои воды, даже лес расступается перед ней).
Учитель. Ростовцев условно можно разделяет картину на 2 части. Что привлекает ваше внимание на переднем плане?
Ученик. На переднем плане выделяются две осины, которые даже ночью поражают своей белизной. Им спокойно, а за ними плотной стеной стоят деревья, листва…
Ученик. На другом берегу небрежно раскиданы по лугу деревья, а за ними плотной стеной стоит лес.
Всё кругом тихо, всё спит – и человек, и зверь, и птица. В природе гармония и благодать над всем.
Учитель. Что больше всего привлекает внимание?
Луна: (давайте назовём гоголевскими словом месяц) величаво поднялся на небо, тихо светит всему миру, серебряный месяц.
Учитель. Как художнику удаётся передать чувство очарования? (Краской, светом, линией).
Ученик. Когда я вижу эту картину, мне кажется, что написана она под впечатлением «Майской ночи» Гоголя и что где-то сидят Левко и Галя.
Учитель. Давайте прислушаемся к разговору этих героев «Майской ночи».
(Инсценизация отрывка „Знаете ли вы украинскую ночь…”)
(„Майская ночь” там же с. 60).
Учитель. Что может быть совершеннее и очаровательнее: земля замерла в тишине, а над ней своя жизнь необыкновенная, чудесная, величественная. Когда вы слушали эти строки, я уверена, что ваши души наполнились летней свежестью, синей усеянной звёздами высью, благоуханием, душевным восторгом.
Ученик.Полтавский край, украинская земля завораживает всех: „Тиха украинская ночь…” (Читает наизусть отрывок из поэмы А.С.Пушкина „Полтава”).
ІV. Прослушивание сочинений и обсуждение рисунков, выполненных дома V. Подведение итогов урока.
VI. Выставление оценок и их мотивировка.
Поетична хрестоматія.
Кожна геніальна особистість відзначається яскравою оригінальністю та неповторністю. Це стосується, зокрема, такого самобутнього майстра художнього слова, як М. В. Гоголь. Постать Гоголя, його творчість — невичерпні, тому так часто до нього звертаються поети, щоб хоч на крок наблизитись до істини. Образ Гоголя, його художній світ, його герої, місця, пов’язані з пам’яттю великого художника, — це провідні теми віршів українських поетів. До Гоголя зверталися різні за світоглядом, творчою манерою, мірою таланту поети: Т. Шевченко, Л. Глібов, М. Рильський, П. Тичина, І.Драч, Б. Олійник, Д. Павличко та ін. У їхніх віршах закладена концепція трагічної долі письменника, натхненного мислителя, людини космічного масштабу.
До “Поетичної хрестоматії” входять вірші українських поетів, полтавських поетів, членів спілки письменників, та поетів-аматорів. Знайомство із цими творами, опрацювання кращих зразків сприятиме формуванню уявлення учнів про М.В. Гоголя як неординарну, багатогранну особистість, усвідомленню його ролі в культурному поступі народів світу, вихованню уважного ставлення до художнього слова.
Інтерес до образу Гоголя пояснюється незвичайністю його творчого світу, масштабом узятої ним на себе духовної місії та її трагізмом, незбагненністю вдачі, таємничою суперечливістю, загадкою незнаної в історії світової літератури жорстокості самознищення. Образ письменника постає перед нами у всій складності життєвих і творчих протиріч.
У вірші Ю. Буряка «Гоголь» за кожним мазком знаходими новий нюанс, а вся композиція втілені в ту чи іншу історичну концепцію. У творі поет показує драматичне зіткнення таланту художника — реаліста з його власним містичним світоглядом.
Мова поета — дзеркало його душі. Юрій Буряк бере до поезії далеко не кожне слово. Він не довіряє словам, стертим від щоденного вжитку. Поет обирає ті, які ще не втратили своєї «первісної» образності.
Читаючи твори відомих полтавських поетів Володимира Мирного й Федора Гаріна, відчуваємо тепло родинного гнізда письменника, нерозривний духовний зв’язок із отчим краєм. Вірші Гаріна про Гоголя відзначаються високим громадянським пафосом, дивовижною гармонією думки й почуття.
В. Мирний у поезії «В Яновщину йому б перелетіть» відтворює одну із причин трагедії великого письменника — розрив із Україною.
Відзначаються оригінальністю вірші Г. Кошкалди «Микола Гоголь» та Л. Томи «Папороть Гоголя», у яких автори намагаються передати біль і спокуту великого сина України, доля якого єдина з долею народу. Ці твори, наповнені драматизмом, спонукають до роздумів і філософського осмислення значних моментів біографії письменника.
Аби зацікавити учнів означеною проблемою, доцільно використовувати поезії, присвячені М. Гоголю, як у ході уроків, так і при проведенні позакласних заходів.
ГОГОЛЬ
Шинель на вішалці, і лик
Худого яструба, і — алілуя! —
Читає Гоголь патерик —
У зморшках сум очей німує.
Карети капелюхи сніжні
Під вікнами скидають долі,
Рододендрони в чорних нішах
В кулак сміються, задоволені.
…Скрипить пір’їна,
Зимний протяг
Перебирає зимні пасма,
Виточується в хмарку подих,
У горлі зупиняє спазми.
Чи самота, чи в душі духів
Вдихають в ярмарки й вертепи
Вдовиних розкошів задуху,
Бісів з похітливістю вепрів?
Вітри ламають спис об спис,
Сплять чортенята на канапі,
І біс старий, хвостатий біс
Стриба на волохатій лапі
І б’є хвостом об довгий ніс,
І підмовля, шепоче в рани,
По-змовницьки підводить пальця
І реготом впритул стріля,
Хоч дівкою стає над ранок
І на шовковій ніжці таці
Митцю підносить немовля.
Сплять упирі і мавки сплять,
Уява спить, а в хаті меркне,
Доки в очах шматки латать
І крила склав у пасма беркут.
Та сон легкий ламають хвилі.
Полтавки ходять на ставки,
За ними нишком парубки
Несуть жаги солоний вилід…
Вже беркут крила розправля —
З латать виходять упирі,
І сорому бджолиний рій
Дівочий жалить переляк.
А ось Різдво: і знов чорти
Випереджають «вічні муки» —
Вдовицям розгинають руки
Відв’язані жадань хорти.
І страхом, й дивом хтось пройметься,
Коли кохана в курені
Відьмацьким духом перейметься —
В овечім руні — вже не в сні.
…І не втечуть, а будуть мовчки
Із молитовником щоночі
Коханій присипляти очі —
У жовті цілувати мочки,
В зелені будуть цілувати
І цілуватимуть у сині,
Аж доки не влетять до хати
Живі потвори в домовині.
…Шинель на вішалці, і лик
Худого яструба… і довгий ніс;
Кватирки в намерзові блиск,
Навік закритий патерик.
Внизу, в жокейках, дами юні,
Гасконський клекіт гувернанток,
По-вовчи де пасуть драгуни
Монгольським оком дами бантик.
Кортежі. Коні. Маскарад.
І лицедійство — трость в обличчя!
І все — парад! парад! парад!
І мертводушість ненавидна.
Юрій Буряк.
ПАПОРОТЬ ГОГОЛЯ
Син України, що єднав народи
Великим словом із слов’янських піль.
Він возвіститель духу і свободи,
І на його шляху чумацька сіль.
І хладний дух Північної Пальміри,
І куполи азійської Москви.
І сонце Риму й візантійська віра —
Все освітив він генієм своїм!
Цей сміх крізь сльози — доля українська,
О, скільки душ пішло за черепок!
І наша Хівря — явно не Сікстинська —
Він знав про це — і розчинявсь на двох.
Імперія двоглава розпинала —
Сорочинці прийшли у Петербург.
Він божу іскру викресав з кресала
Й навколо себе він окреслив круг.
Щоби нечиста сила не посміла
Дворушно роз’їдати душу знов.
Може, тому перевернувсь в могилі,
Що папороть він так і не знайшов.
Леонід Тома
ДЕ НАРОДИВСЯ ГОГОЛЬ
Зоря ранкова, розмах нив
І польові дороги,
Що їх з дитинства полюбив
Гарячим серцем гоголь…
Відоме всюди це село —
Сорочинці Великі,
Де Псьол виблискує, як скло,
Й шумлять про мир осики.
В тіні задумливих алей,
Овіяний степами,
Стоїть письменника музей,
Як незабутня пам’ять.
Не забувають земляки
Його і сміх, і сльози.
Йому дарують рушники,
Пісні весняні грози.
Багатша й більша, ніж колись,
Знов ярмарок барвистий,
Співай, працюй, люби, учись —
Є де розквітнуть хисту.
З любов’ю доглядай лани,
Щоб добре уродило.
А все, що заважа, — гони,
Немов нечисту силу.
І тут нам Гоголь помічник
Критичним, гострим словом.
В борні міцнієм рік у рік.
А люди в нас чудові.
Ми край свій вирвали з імли.
Любов і труд — навіки.
Зросли, на радість всім зросли
Сорочинці Великі!
Ф. Гарін
МИКОЛА ГОГОЛЬ
Гудуть тривожно весняні вітри,
Аж дме в мою самотню домовину,
А голос рідний світ мені ятрить:
— Пора додому повертатись, сину!
Я дома, певно, вдруге народжусь
Під зорями, під сонцем розповитим
Де припсільська, благословенна Русь
Праматірно, правічно мріє житом
Панько мій звідси й чортовиння
Що й петербурзькі тішились зануди,
Хочу у них своїх чортів — як ліс
І кожен рад під бік тебе штурхнути,
Вчорашні друзі відвернулись вже
Узяти хоч того ж Віссаріона.
Або он ті — хапливі на чуже,
Хоронять, бач, без зайвих церемоній,
Ну хто коли поетів розумів?!
Хіба не так Сковороду ховали?
От тільки світ він об хитрить зумів
А інші на приманку попадались
Прийоми ці — мені ні се, ні те.
І не мені то — храми і хороми.
Огидні собакевичі й ноздрови?
Я не належу цій землі чужій,
Ні Палестині, ні царю-попові.
Мені ще слід очиститись від лжі
І виплакати Україні сповідь.
За що тепер халепа отака,
Чи, може, я був справді божевільний
Бо Тараса Бульбу, козака,
Зробив знічев’я царським підневільним
Послухав друзів, — ну тепер здобрій
Ці єзуїти — скорі на пораду.
А що як в них воскресне ще й Андрій
Об’явиться Остапу старшим братом
Остап такий чутливий до рідні
Поправить хрест, здригнеться голобосо
І сумно в очі глянувши мені,
Впряжеться до невільницького воза
Тепер мені злаштовано візок…
О, Господи, не залишай в зневір’ї
Та губиться тяжкий Остапів зойк
По Соловках лихих та по Сибірах
Вітри над Україною гудуть,
Коли ж обійме душі тиха святість
Сини до матерів спішать, а тут
Вже в котрий раз в труні перевертатись
Г. Кошкалда
СТЕЖКОЮ ДИТИНСТВА
Як світлий сон, як лебедина зграя
Цей відсвіт хмар у дзеркалі в ставку…
Нас білий дім з колонами стрічає
Такий врочистий вперше на віку.
Ходив тут Гоголь стежкою у лузі,
Небачені шукаючи дива.
Його нема… Господаркою Муза
Нащадкам юним двері відкрива.
Ще сад ростиме, ще вихрасті клени
До сонця тягнуться, неначе хлопчаки.
Любив їх Гоголь, красенів зелених,
Садив отут дерева залюбки.
Ми підемо алеєю до гроту
І до альтанки берегом ставка.
Щоб зрозуміть: поезія — робота
Чи таємниця, як вогонь, палка!
За нами не одне ще покоління
Шукатиме отут її путі…
Нехай живе одвічно покоління
Поезії, красі і доброті!
Ганна Величко.
СЕРЕД ВАСИЛІВСЬКИХ ДІБРОВ.
Земля прощається з снігами,
Часу шумує течія.
Блакитне сонце над ланами,
Як і при Гоголі — сія.
О, краю гоголівський, здрастуй!
Проміння сонячні весни,
Немов колеса тарантаса,
Мигтять у дальній далині.
Не раз ти поривавсь, поете,
В Василівку, до рідних нив.
Під неба голубим наметом
Ти рух нестриманий любив.
І тихий простір, повний ласки,
В очах світився молодих.
Цей шлях в губернію полтавську
Дорожчий був усіх доріг.
І ми дорогою цією
Прямуєм в зовсім інший час.
Як хороше сприймать душею
Усе, що рідним є для нас!
І пісня проплива за обрій,
І перші проліски цвітуть.
І жить, і працювати добре
Коли людей єднає труд.
Не підневільний, а священний.
На себе, а не на панів,
Таких, як Плюшкін, Собакевич,
Що викликають в серці гнів.
Як це жахливо — мертві душі!
Від них, лишився отчий дім,
По бездоріжжю Гоголь мусив,
Як від чуми — тікати в Рим,
Та і в Італії казковій,
Де вгамувати хотів печаль,
Березова ввижалась повінь,
Маячила Росії даль.
В листі з Франкфурта він знайомій —
«Живу в роботі» — написав,
Але робота справжня — вдома,
Де мати, верби тихі, став.
В наш час квітучою землею
Йдуть люди й будуть йти завжди
До заповідника-музею,
Де солов’ї, любов, сади,
Де спокій зберігають клени,
Де тополиних тіней гра,
Де рукописи і натхнення,
Де скрип гусиного пера.
В житті були падіння й злети,
Пізнав усе він — пекло й рай,
Багатострадного поета
Шанує гоголівський край,
Шанують Київ і Полтава,
Ташкент і зоряна Москва.
Живе «Тараса Бульби» слава.
Весела ярмарка — жива.
В скарбницю Гоголя дарунки
Надходять із усіх країв.
Вклоняються старі і юнки
Грузинських гір й казахських нив.
Своїми зроблене руками,
Дароване, як дружби знак,
Панно з далекого В’єтнаму,
Що ніжністю хвилює так.
Ось книга Гоголя. З Мадрида,
Де побувала у тюрмі.
Пливуть полтавські краєвиди,
Життям оновлені, людьми.
Весь світ Василівку вітає,
Що розквітає днем новим.
І простір без кінця і краю…
І Гоголя гостинний дім…
Вертаються сюди лелеки
На поклик любої землі.
Все, як було в часи далекі,
Все, що любив в своїм селі.
Побачити тут речі можна,
Хоч мало тих було речей,
Бо Гоголь вічно був в дорозі
Серед природи і людей.
Таким і зараз залишився,
Збентежений від сміху й сліз.
…Ніч українська. Світить місяць,
Як і при Гоголі колись…
Ф. Гарін
* * *
Пішов від отчого порогу
У розвеселий юний світ
Ім’я йому Микола Гоголь,
Відоме нам з дитячих літ.
З тих пір спливло води спливло немало
І з наших рік у океан
Гусячим пір’ям з опахалом
Писав козацтво наш титан.
Рознісши думи по краплині
По Запорізьку славну Січ
Себе віддав він батьківщині
У майбуття нових сторіч
Ю.Медведев
Література
- Вересаев В. Гоголь в жизни.
- Системный свод подлинных свидетельств современников. — Харьков, 1990
- Вінок М. В. Гоголю «Гоголь і час»: [Збірник]. — Харків, «Прапор» 1989
- М. В. Гоголь Вечори на хуторі біля Диканьки, Повісті, видані пасічником Рудим Паньком.—К., 1975
- Гоголь Н. В. Избранные сочинения.— Москва;1987
- Гаско М. Е. Пошуки і знахідки. — Критичні статті
- К.: Рад. письменник, 1990,-350с.
- VII Міжнародні гоголівські читання: Збірник наукових праць. – Полтава: ПДПУ, 2004. – 246с.
- Миколай М. (П. А. Кулиш) Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем: В 2 т. – СПб., 1856.
- Кожин А. Н. Язык Н. В. Гоголя. – М., 1991.
Коментарі
Дописати коментар