Музейна педагогіка

на уроках

зарубіжної літератури.

1. Шкільна літературна кімната-музей ім. М. В. Гоголя.
2. Літературно-музична композиція «З Україною в серці».
3. Театралізоване літературне свято «Гоголь посміхається».
4. Засідання літературного гуртка «Твори Гоголя у полотнах полтавських художників».
5. Засідання літературного гуртка «Родовід Гоголя».
6. Урок развития связной речи.
7. Поетична хрестоматія.

Виховання особистості

Поза культурою існування людства на планеті позбавляється сенсу.

Д. Лихачов

Духовний потенціал нашого суспільства, його моральні засади у майбутньому багато в чому залежать від учителя. Він об’єднує покоління і формує свідомість молодих громадян. Становлення дитячої душі не можна уявити без творчої праці словесника. У сучасних умовах ефективність уроків літератури залежить від органічного поєднання всіх форм і видів роботи. Однією з таких пріоритетних форм є організація шкільних музеїв. Вони дають можливість учням відчути себе спадкоємцями історії, доторкнутися до матеріальних та духовних скарбів.

У цій статті я поділилася своїм досвідом створення літературної кімнати-музею М. В. Гоголя й використання її матеріалів на уроках та в організації позакласної роботи; розкрила основні положення та завдання музейної педагогіки.

Музейна педагогіка — особливий розділ педагогічної науки, зміст якого полягає в передачі культурного досвіду через педагогічний процес в умовах музейного середовища . Музейна педагогіка базується на синтезі суспільно-гуманітарних наук та ставить перед собою завдання сформувати творчу, всебічно розвинуту, культурну особистість.

Основні складові особистості.

У своїй роботі вчителі повинні опиратися на основні принципи музейної педагогіки.

Ці дві схеми допомагають систематизувати основні завдання, шляхи реалізації та практичні результати музейної педагогіки:

—    здатність активно, творчо сприймати твори мистецтва;

—    формувати інтерес до особистості творця художніх (літературних) цінностей;

—    виховувати усвідомлення єдності всіх форм людської культури;

—    націлювати пізнавальну діяльність дітей на розуміння й опанування цієї єдності;

—    формувати навики пошукової роботи;

—    сприяти оптимальному розвитку здібностей, реалізації індивідуальності учня, формуванню творчого ставлення до дійсності;

Досвід роботи учителів суспільно-гуманітарного циклу 30Ш І-ІІІ ступенів №27 м. Полтави дає можливість зробити висновок про те, що процес навчання учнів з використанням музейних засобів стимулює дослідницьку роботу, активізує сприйняття, викликає відчуття причетності до минулого, історії, прилучає до охорони і популяризації вітчизняної культури, зрештою сприяє національному вихованню покоління, зростанню музейної культури в суспільстві.

Музейна педагогіка дозволяє урізноманітнити навчально-виховальний процес, робить його захопливим, активізує інтелектуальну роботу учнів, формує оцінні судження.

Пріоритетні форми та методи, які можна використовувати у навчально-виховному процесі:

—    підготовка і проведення оглядових і тематичних екскурсій;

—    використання полотен художників на музейних уроках;

—    творчі завдання з розробки фрагментів музейних експозицій та виставок, що допомагають формувати вміння цілеспрямовано відбирати зміст інформації;

—    самостійна робота з додатковою літературою.

Отже, музейна педагогіка  як  перспективна  інноваційна  технологія сприяє формуванню людини-дослідника, творчої особистості, якій цікаво навчатися й жити.

Шкільна літературна кімната-музей М. В. Гоголя.

1. З історії створення кімнати-музею

Літературно-культурним осередком у ЗОШ І-ІІІ ступеня №27 м. Полтава стала кімната М. В. Гоголя, яка є філією шкільного музею «Стара Полтава». Основна мета створення кімнати-музею — поглиблене вивчення творчої   спадщини М. В. Гоголя, популяризація його творчості; показ його духовного зв’язку з рідною землею; розвиток творчого та інтелектуального потенціалу дітей, розширення кругозору, розвиток пізнавальних інтересів та естетичних смаків.

В історії української національної культури чільне місце посідає постать Миколи Васильовича Гоголя. Великий українець не лише по крові, а й по духу, він органічно й колоритно живописав рідну землю й народ. Саме тому нинішньому й прийдешньому поколінням Гоголь слугує зразком сили    національного коріння людини, непоборного духовного зв’язку з Батьківщиною та кращих патріотичних почувань, самобутньо втілених письменником у своїй літературній творчості

Національний зміст мистецької спадщини М. В. Гоголя є цілком очевидним, її українознавчий характер поза будь-якими сумнівами, а тому театральна й акторська, фольклористична й історико-публіцистична, епістолярна спадщина Миколи Гоголя потребують подальшого дослідження з позицій українознавства.

Зрозуміло, що вивчення сучасною молоддю мистецької спадщини Миколи Гоголя має величезний педагогічний вплив. Адже 164 роки поспіль його твори продовжують відкривати глибину української душі, чарівний світ рідної природи, національний колорит українського характеру, велич людської особистості. Прекрасним свідченням цьому є вислів Миколи Гоголя: «Розум іде наперед, коли йдуть наперед усі моральні сили в людині». Його актуальність безперечна на сучасному етапі розвитку національної культури, мистецтва, освіти — важливих чинників формування й виховання у молодого покоління нового мислення, національної самосвідомості, культури як способу реалізації людської суті.

Створюючи кімнату-музей М. В. Гоголя, педагогічний колектив чітко усвідомлював основне завдання — за допомогою музейних засобів допомогти дітям вийти на поле культури. Для цього необхідно навчитися пропускати інформацію через своє серце, не просто епізодично проводити роботу в кімнаті-музеї, а створити систему роботи з дітьми, зацікавивши їх пошуковою роботою.

Практика показує, коли діти захоплюються пошуковою роботою, то вони сприймають увесь світ як великий музей, при цьому дуже важливим є те, що вони навчаються розуміти і берегти його. Саме ці аспекти й відповідають основній меті музейної педагогіки — дізнаючись нове, людина збагачується досвідом, який сприяє формуванню смаків, системи цінностей, розвитку особистості й самосвідомості.

Навчально-виховний центр очолює рада кімнати та організовує роботу секцій «Літературна вітальня» і «Пошук».

До ради кімнати входять учителі зарубіжної літератури та учні 10-х класів. Рада має план, який обговорюється на засіданні разом з учнями, що працюють у кожній секції. Робота секцій визначається основними напрямками діяльності.

2. Експозиція кімнати-музею.

Створення кімнати письменника розпочалося з пошукової та дослідницької роботи. Спочатку ми детально познайомилися з експозиціями музею  М. В. Гоголя у Великих Сорочинцях і садибі письменника у с. Гоголево Шишацького району. Наукові консультації надавала директор Великосорочинського музею  М. В. Гоголя Міщенко Валентина Данилівна.

При розробці експозиції ми перш за все опиралися на краєзнавчий аспект, бо літературне краєзнавство на уроках літератури — важливий засіб пізнання духовного багатства рідного краю.  Тому експозиція кімнати – музею складається з таких розділів: «Дитинство і юність письменника», «Гоголь і Полтавщина», «З Україною в серці», «Гоголь у світі», «Гоголь і театр».

Для нас важливим було підкреслити тісний зв’язок життєвого та творчого шляху М. В. Гоголя з нашою українською землею. Тому кожний стенд лаконічно передає зміст окремої теми, там немає випадкових матеріалів, у підборі й розміщенні простежується логічний зв’язок  і завершеність. У процесі роботи над таким стендом у дітей формується конкретне уявлення  з теми.

Наприклад, стенду «З Україною в серці» передує епіграф: «Моє серце назавжди залишиться прикутим до священних місць Батьківщини». Ці відомі слова Миколи Гоголя найбільш яскраво коментують зміст стенду, який  присвячено збірці письменника «Вечори на хуторі біля Диканьки» та повісті «Тарас Бульба». Тут розміщені слова відомих людей XIX ст. —О. С. Пушкіна та В. Г. Бєлінського, які передають захоплення від знайомства з творами письменника. О. С. Пушкін про збірку писав так: «Ось справжні веселощі, щирі, невимушені… А часом скільки поезії! Скільки емоцій!». Є копії малюнків відомих художників до повістей: пейзажний малюнок П. Коровіна «Зачароване місце», В. Маковського «Сорочинський ярмарок», І. Прянішникова «Втрачена грамота». Чудову ілюстрацію П. Коровіна «Майська ніч» супроводжують слова В. Бєлінського «Читайте вы его «Майскую ночь», читайте её в зимний вечер, у пылающего камелька, и вы забудете о зиме с её морозами и метелями: вам будет чудиться эта светлая, прозрачная ночь благословенного юга, полная чудес и тайн»

Своє захоплення героїчним духом українського козацтва письменник передав у повісті «Тарас Бульба». На стенді розміщені цікаві матеріали до цього твору: схема Запорізької Січі, ілюстрації «Тарас із синами» художника Бубнова, «Смерть Остапа» М. Дерегуса, «Страта Тараса» Є. Кибрика. Це саме ті матеріали, які використовує учитель на уроці при вивченні твору.

Повне зібрання творів письменника (1909р.), портрет М. В. Гоголя на металі невідомого художника (1909р.), журнали «Нева» (1913р.), поема «Мертві душі» (1900р.), «Огонек» (1952р.), поштові листівки на гоголівську тему (поч. XX ст.), краєзнавчі матеріали, методичні розробки з вивчення спадщини письменника, творчі роботи, реферати  зберігаються у фондах кімнати- музею.

У кімнаті є полотна з фонду шкільної картинної галереї:

«Страшна помста», Геращенка В. Ф., народного художника України, члена союзу художників СРСР;

«Ярмарок», Трохимця-Мілютіна В. О., учасника обласних, республіканських, зарубіжних виставок;

«Рідний край», Ростовцева М. Г., лауреата виставок народної творчості;

«Втрачена грамота», Вишталя Л. П.;

«Дім батьків М. В. Гоголя», Дмитренка М. В.

Ці картини довершують естетичне оформлення кімнати, а також використовуються при вивченні творчості письменника й на уроках з розвитку зв’язного мовлення.

Цікавим елементом  експозиції кімнати-музею є  театральна сцена –це змінний  стенд, який розповідає про історію створення театру ім. М. В. Гоголя та про постановки його творів. На стенді розміщені фотоматеріали, театральні програмки до вистав М. В. Гоголя різних років, афіші. У фондах кімнати-музею зберігаються матеріали які будуть виставлені на цьому стенді, декорації до вистав, костюми гоголівських персонажів. Учні-екскурсоводи із великим задоволенням діляться своїми знахідками, розповідаючи: «Цікава сценічна історія в Полтавському музично-драматичному театрі твору М. Гоголя "Сорочинський ярмарок". У 1936 р. оперою М. Мусоргського "Сорочинський ярмарок" театр розпочав свою роботу. Вона привабила театр як гоголівським першоджерелом, так і тим, що не мала притаманних більшості творів цього жанру специфічних штампів, і в той же час давала можливість показати вокальні й акторські можливості колективу новоствореного театру. Режисер В.Скляренко здійснив постановку "Сорочинського ярмарку" в реалістично-гротесковій манері, підкреслюючи і враховуючи особливості гоголівської оповіді.

Наступна постановка вистави "Сорочинський ярмарок", тепер уже в інсценізації М.Старицького з музикою О. Рябова, відбулася в 1969 р Постановник вистави - засл. арт. УРСР В.Кашперський і художник - засл. худ. УРСР В.Геращенко відтворили виразну картину життя гоголівських персонажів, яскравість і соковитість образів, цікавість сюжету. Життєрадісність, атмосфера народного свята неодмінно привертали до неї увагу. Безмежний простір, море світла і через усю сцену дорога, якою ідуть, їдуть люди на ярмарок - так починалася перша дія вистави. Тут ми зустрічаємося з головними героями - лагідним, безконфліктним Черевиком (засл. арт. УРСР Ю.Попов) і лайливою Хіврею (засл. арт УРСР Т.Кислякова), чарівною Парасею (засл. арт. УРСР В.Волкова) і завзятим Грицьком (засл. арт. УРСР О.Зазимко), непосидючою Мокриною (Р.Алексеєнко) і тугодумом Цибулею (З.Поліцар). Тут зтикаються їх інтереси, виявляються симпатії й антипатії. Образи гарно окреслені, виразно зіграні.

Успіху спектакля значною мірою сприяло художнє оформлення. Використаний у виставі „небокрай" народжує відчуття простору, допомагає створити живу картину української природи. На високому рівні й музичне оформлення. З великим смаком інструментовані засл. арт. УРСР І. Раухом музичні і вокальні номери, які органічно вплітаються в тканину вистави. На високому рівні розв'язав хореографічну частину вистави засл. арт. УРСР Є. Безгін. Ліричний танок дівчат, темпе­раментний циганський танець і розгорнута картина народного гуляння на заручинах Парасі і Грицька справляють чудове враження.

Як і „Наталка-Полтавка" І. Котляревського, „Сорочинський ярмарок" М. Гоголя став візитівкою Полтавського музично-драматичного театру. Він мав велику пресу, у тому числі й на гастролях, в Україні і за її межами, де йшов українською мовою. Новочеркаськ, Калінінград, Новосибірськ, не говорячи вже про десятки містечок Полтавської області.

Звичайно, „Сорочинським ярмарком" не вичерпується полтавська театральна гоголіана. Ось у 1980 р. з'являється „Вій". Це барвистий і веселий спектакль, жанр якого зазначений як фантастична комедія. Як відомо, цю дотепну і мудру п'єсу на основі повісті М. Гоголя створив Марко Кропивницький. Народний побут, фольклорна стихія, а головне - щира неприхована повага і симпатія Гоголя до українського народу, любовно і дбайливо збережені Кропивницьким, забезпечують його інсценізації повсюдний і тривалий успіх як серед театральних колективів, так і серед глядачів.

На сцені театру поставлені „ Майська ніч, або Утоплена", і „Страшна помста", і „Одруження", і "Ніч перед Різдвом", і «Ревізор».

Матеріали кімнати-музею активно використовуються під час навчального процесу. Для цього при розробці тематичної структури й при підборі матеріалу враховувався зміст навчальних програм.

Особливість літературної кімнати—музею М. В. Гоголя полягає перш за все у змінності експозицій. Щоб учні не втратили зацікавленості, у кімнаті вводяться додаткові розділи, організовуються виставки нових матеріалів, творів, малюнків та дослідницьких робіт. У кімнаті М. В. Гоголя проводяться літературні ігри та вікторини з дітьми.

3. Екскурсійна робота.

Найдосконаліша виставка сама по собі може тільки поверхово привернути увагу дітей, розважити, урізноманітнити сприйняття глядачів і тільки. Будь-яка виставка потребує коментарів, а ще краще проведення екскурсій  для учнів та відвідувачів. У ході екскурсії поєднуються важливі елементи дидактики — слово вчителя та наочність.

Ми вважаємо, що екскурсія — це не безпристрасне викладання фактів, непросто коментар наочного матеріалу, це — глибоке розуміння й дослідження конкретної теми, тому вона дуже часто проводиться у формі лекції, що поєднується з бесідою.  Екскурсія дає дітям уявлення про життя й творчий шлях письменника. Готуючи матеріали, ми враховуємо такі фактори:

1)     експозицію музею, об’єм, повноту наповнення, художнє оформлення;

2)     ступінь підготовки екскурсоводів, ерудицію, мову, манеру спілкування;

3)     психологічний настрій учнів, готовність і бажання знати якомога    більше;

4)     вікові особливості дітей, рівень знань.

Екскурсія сприяє тому, щоб уявлення про письменника склалося в учнів у цілісну систему. Особливість та перевага такого виду роботи полягає також у тому, що, поєднуючи в собі слово, наочність, активну діяльність самих учнів, вона допомагає кращому засвоєнню літературного матеріалу. У ході екскурсії розвивається увага, спостережливість.

Як правило, екскурсії в кімнаті письменника проводять учні — це діти 9-10-х класів. Значну роль у підготовці екскурсоводів має наступність. Учні 7-х класів розпочинають цю роботу, спостерігаючи над тим, як проводять екскурсії учні старших класів. У підготовку екскурсоводів входить самостійне вивчення біографічних матеріалів про Гоголя, спогадів сучасників, популярних біографічних матеріалів (наприклад, книги П. Куліша та В. Вересаєва), знайомство з творами письменника, з художніми творами про Гоголя (І. Золотусський, Г. Колісник, М. Попов, Б. Левін), з кращими творами полтавських письменників про славетного земляка.

У літературній кімнаті екскурсоводи проводять не тільки оглядові екскурсії, а й тематичні, наприклад: «Музеї Гоголя на Полтавщині», «Цими вулицями ходив майбутній письменник», «Твори Гоголя на сцені Полтавського обласного драматичного театру», «Гоголь і українська тема в російському образотворчому мистецтві».

Екскурсії в  кімнаті— музеї для учнів можна розділити на три види:

1.                      Урок-екскурсія. Ця форма найповніше забезпечує навчальне призначення кімнати-музею. Методи: слово учителя, наочність, бесіда, самостійна робота. Урок-екскурсія може носити епізодичний характер, наприклад, учні 7-ого класу вивчають повість М. В. Гоголя «Тарас Бульба», тому на першому уроці буде доречно звернутися до матеріалів стендів: «Дитинство та юність письменника» і «Гоголь та Полтавщина». На наступному уроці, де мова йде про історію створення повісті «Тарас Бульба» екскурсоводи познайомлять клас з матеріалом третього стенду «З Україною в серці», на якому є план Запорізької Січі та ілюстрації Є. Кибрика до твору.

2.                      Екскурсія естетичного характеру проводиться з метою залучення дітей до мистецтва. Вона проводиться в позаурочний час. Її завдання  полягає в тому, щоб показати зв’язок творчості.  М. В. Гоголя з творами інших видів мистецтв. Під час проведення екскурсії обов’язково звертаємо увагу на картини, що є у фонді кімнати-музею та в шкільній картинній галереї. При проведенні такого виду роботи  важливо враховувати вікові особливості учнів.

3.                      Екскурсія методична. Головна її мета — знайомство із кімнатою-музеєм як формою позакласної роботи. Головний акцент робиться на структурі кімнати-музею, тематично-експозиційному оформленні, фондах, обліку та систематизації експонатів, використанні бібліотеки, діяльності ради кімнати-музею.

Таким чином, екскурсії займають у роботі кімнати-музею значне місце не тільки по кількості, а й по різноманітності видів цієї роботи.

Відомо, що виховання починається із засвоєння дітьми духовних надбань, тому літературна кімната М. В. Гоголя є місцем для проведення різноманітних бесід, зустрічей, гурткових занять.

На базі  кімнати—музею М. В. Гоголя проводяться міські семінари для вчителів зарубіжної літератури.

Першого квітня 2005р. в урочистій обстановці відбулося відкриття кімнати. Цього дня ми провели літературно-музичне свято «З Україною в серці», познайомили учасників семінару з експозицією кімнати-музею та її фондами, організували зустріч із прозаїком Смирновою Р. А., яка багато років присвятила дослідженню життєвого та творчого шляху М. Гоголя.

4. Пошукова робота.

Складовою частиною роботи у кімнаті—музеї М. В. Гоголя є літературні пошуки. Пошукова роботи важлива, по-перше, тому, що вона є самостійною. Самостійність учнів, звичайно, не виключає педагогічного керівництва: під керівництвом ради кімнати-музею розробляється план пошуків, формуються основні завдання; учитель дає практичні поради, безпосередньо бере участь у пошуках, допомагає оформляти роботи. Участь у пошуковій роботі вчителів активізує учнів.

По-друге, пошукова робота передбачає дослідження учнів. Вони визначають проблемне завдання, розробляють план його виконання, поетапно досліджують аналізуючи, роздумуючи, приймаючи найбільш раціональні рішення.

Пошукова робота здійснюється як у процесі створення музею, так і під час його функціювання. На першому етапі мета пошуку полягає у зборі матеріалів для експозиції.

Після того, як музей створено, експозиція неминуче розширюється, доповнюється, створюються нові розділи, матеріали для яких є надбанням пошукової роботи. Звичайно, більшість експонатів (фотографії, малюнки, афіші, макети, книги і т. д.) зберігаються у фондах кімнати-музею.

Літературне краєзнавство в кімнаті-музеї посідає значне місце. Ми здійснюємо поїздки гоголівськими шляхами у Полтавській області (Полтава-Диканька-Гоголево (с. Василівка)-Великі Сорочинці-Миргород) з метою:

1)     знайомство з пам’ятними місцями, де перебував письменник;

2)     збір додаткових матеріалів, які мають дослідницький характер;

3)     наукові консультації з працівниками музеїв;

4)     збір матеріалів для поповнення фондів;

Пошуково-дослідницька робота допомагає вчителю літератури  захопити, зацікавити школярів літературою, викликати бажання читати, навчити висловлювати власні думки, робити припущення та висновки. Становлення особистості учня відбувається у процесі пізнання й використання набутих знань практично протягом усього навчання. У процесі навчальної й позашкільної роботи на базі літературної кімнати-музею М. В. Гоголя учні всебічно вивчають рідний край, розвивають свій кругозір, формують громадянську свідомість, набувають навичок дослідника.

5. Культурно-масова робота.

Однією із ефективних форм роботи кімнати музею М. В. Гоголя є масова, що ставить за мету сприяти поглибленій літературній освіті учнів. Вона включає в себе організацію зустрічей, читацьких конференцій, диспутів, літературних вечорів і вікторин, перегляд кінофільмів і театральних спектаклів із наступним обговоренням, відвідування музеїв та виставок, організація літературних вікторин.

Важливе значення таких форм роботи полягає в тому, що учні мають можливість спілкуватися з людьми неординарними, яскравими, талановитими. Такими були зустрічі з Міщенко В. Д., директором Великосорочинського музею М. В. Гоголя, колекціонерами Козловим С. В., Мельник Л. Л. і Мельник В. Л., прозаїком Смирновою Р. А.

Літературні вечори відрізняються від зустрічей більшою активністю учнів. Вони виступають у якості доповідачів і читачів. У програму включаються музичні номери. За рік існування кімнати-музею проведено два літературно-музичних свята «Гоголь посміхається» та «З Україною в серці».

Роль літературного вечора, крім того, що він збагачує учнів новими літературними знаннями, полягає і в значному емоційно-естетичному впливі, яке діти відчувають від власної активної участі й від художньої частини.

Творча активність проявляється і в ході проведення літературної вікторини на тему «Чи знаєш ти Гоголя?», у якій беруть участь учні 5-11-х класів. Список питань має кожний клас, рекомендована додаткова література. Ось деякі з них:

1.                     Який із творів Гоголя починається словами: «Как упоителен, как роскошен летний день в Малороссии!»

2.                     У яку гру повинен був зіграти головний герой «Втраченої грамоти», щоб виграти у відьми свою шапку?

3.                     Що вкрав чорт у творі Гоголя «Ніч перед Різдвом»?

4.                     Яку страву їв пацюк, коли до нього прийшов Вакула?

5.                     Чим змазував чоботи Голова у оповіданні «Ніч перед Різдвом»?

6.                     Із ким Вакула ходив до цариці в палац?

7.                     Що стало передумовою сварки Івана Івановича з Іваном Никифоровичем?

8.                     Яка улюблена їжа Івана Івановича?

9.                     Яке прізвище було у Івана Никифоровича?

10.                 Яким образливим словом Іван Никифорович обізвав Івана Івановича?

11.                 Як звали синів Тараса Бульби?

12.                 Яке військове звання мав Тарас Бульба?

13.                 У якому віці Остапа і Андрія відправили на навчання?

14.                 Проти кого воювали запорожці в повісті «Тарас Бульба»?

15.                 Яке ім’я мав кучер Чичикова?

16.                 Хто був першим поміщиком, до якого приїхав Чичиков?

17.                 Який задаток дав Чичиков Собакевичу?

18.                 Скільки мертвих душ було у Плюшкіна?

19.                 Кому із героїв «Мертвих душ» належать ці речі: зламана шарманка, скринька із багатьма відділеннями, шухлядками, графинчик із залишками якоїсь рідини з відміткою на склі, щоб ніхто не пив?

20.                 Як Гоголь назвав Коробочку, героїню із поеми «Мертві душі»?

Крім літературної вікторини, ми запровадили конкурс на кращу ілюстрацію до творів М. В. Гоголя. Учні 5-9 класів ілюструють, як правило, програмові твори, учням 10-11 пропонується проілюструвати твори, що не включені до шкільної програми. Ефективність такої роботи в тому, що, працюючи над створенням ілюстрації, учень уважно вчитується в літературний твір, загострюється його увага, активізується образне мислення.

Значну роль у викладанні літератури відіграє використання суміжних мистецтв: живопису, театру, кіно. Учні глибше, точніше сприймають художній твір, якщо при знайомстві з ним працюють різні органи відчуттів. Полотна художників на гоголівську тематику ми знаходимо перш за все в експозиції шкільної картинної галереї.

Ми активні глядачі «гоголівських» вистав, що йдуть на сцені Полтавського обласного драматичного театру, «Майська ніч», «Ревізор», «Ніч перед Різдвом».

Таким чином, літературна кімната-музей М. В. Гоголя — це система, комплекс різних видів роботи. Вона забезпечує активізацію учнів, їх самостійну роботу, масову участь у літературній справі. Музей створює хороші традиції, творчу атмосферу для розвитку дітей, для поглибленого вивчення літератури як на уроках, так і позаурочний час.

Діяльність шкільної літературної кімнати-музею М. В. Гоголя має ряд педагогічних аспектів. Кімната-музей — це:

1)     один із центрів виховної роботи в школі;

2)     засіб виховання активності учнів;

3)     осередок, що підвищує загальну та естетичну культуру учнів;

4)     форма професійної орієнтації;

5)     форма виховання дослідницьких навичок;

6)     засіб згуртування учнівського колективу;

7)     джерело самоосвіти вчителі.

Літературно-музична композиція

«З Україною в серці»

Мета: виховувати почуття поваги до особистості Гоголя, захоплення його творами ; розвивати інтерес до культури українського народу, акторські здібності учнів, навички виразного читання;

виховувати естетичні смаки, прищеплювати любов до отчого краю.

Оформлення: портрет письменника, вислів « З Україною в серці», декорації до ярмарку, музика, квіти.

Хід свята

Звучить лірична мелодія. Учень читає вірш Івана Драча:

До Гоголя

Все Гоголя про Гоголя питаю –

Який він був? І в чому таїна,

Що сам собі усе про нього втаюю,

Вночі він ближче, гірше – завидна.

Всі таємниці вдень скресають льодом

Стаєш нікчемним, згірш усіх нікчем,

Люблю його останнім перельотом

І небо замикаю тим ключем.

Душа летить із вирію за Гоголем,

В гніздо пречистих і скорботних рук.

Душа моя відчайно незагоєне,

Їй дише вслід морозом Басаврюк.

А в небі тихо. І немає стелі.

І тільки видно, як віддалеки

Він хмарою химерної шинелі

Нам зігріває різдвяні зірки.

І тільки тужно, бо не доступитись,

І тільки журно, бо нема й нема

До неба встати. З неба зір напитись.

Душа живе ще, хоч у смерть німа.

1 ВЕД. Народ, що має багатий історичний досвід та духовний потенціал, у певний час відчуває пекучу необхідність виразити себе, виявити свою енергію в дивній безсмертній пісні. І тоді він, народ, відшукує в надрах своїх, в артезіанських глибинах свого серця, того, хто міг би створити таку пісню.

(Пісня „Ой ти, місяцю”).

2 ВЕД. Іноді на такі пошуки йдуть століття й навіть тисячоліття. Україні знадобилося всього лише 5 років, щоб подарувати людству двох геніїв – М.В.Гоголя й Т.Г.Шевченка.

1 ВЕД. Гоголь прийшов на світ ранньої весни, коли в природі все ще тільки живе передчуттям справжнього розвою, коли нуртуюча глибинна сила пружинить гілки дерев, і проліски в лісах зухвалими списами прострілюють товщу торішнього листя, і лелеки роблять перші кола над рідними гніздами.

2 ВЕД. Чи є ще десь на землі такий край, як наша полтавська земля? Де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де вранці на замріяній річці вмивається джерельною водою біле латаття, де в привільному степу п’янієш від дивних пахощів різнотрав’я. Де все грає силою, родить красу й, ніби чарами зваблює, кличе до себе художника. (Український танок «Сонечко любові»).

1 ВЕД. Україна для Гоголя була колискою, матір’ю, коханою, його молитвою. Він дихав її повітрям у свої найсвітліші роки, бігав колись малим по її землі, а потім згадував у далеких мандрах, як материнську ласку, як вищий дар буття.

2 ВЕД. А яка чарівна вона у „Вечорах на хуторі біля Диканьки”. Це що за диковина: „Вечори на хуторі біля Диканьки?” Що це за вечори?

Читаєш їх, а в уяві: залиті сонцем простори над Пслом, шум ярмарку, скрипки і бубна, українські пісні. Бачимо пасічника рудого Панька, талановитого на всі боки Вакулу, недалекого підкаблучника Солопія Черевика, невгамовну Хіврю та дівчат-красунь: Параску, Ганну та Оксану.

1 ВЕД. Гоголівські „Вечори” щиро привітали такі світочі російської літератури, як Пушкін і Бєлінський. Пушкіна зачарувала в них „настоящая веселость, искренняя, непринуждённая, без жемантства, без чопорности. А местами какая поэзия! Какая чувствительность!”, що було, за його визнанням: „так необыкновенно в литературе”.

2 ВЕД. Земля України вигодувала, виховала Гоголя і то не лише фізично, а що важливіше – духовно, з дитинства наділивши його красою своєї поезії, буянням пісенної творчості, епічною величавістю дум, фантастикою казок, барвистістю образністю. Українська душа Гоголя розкривається перш за все у пейзажних замальовках.

„Знаете ли Вы украинскую ночь” (Звучить уривок на фоні інструментальних музик).

1 ВЕД. Гоголівські пейзажні замальовки чарують. Читаєш їх з особливою насолодою. Микола Васильович передає нам своє захоплення і степом без кінця і краю, і річкою Псьол і чудовим Дніпром. У його описах зливаються воєдино зорові і слухові враження, здається, що Гоголь роздвигає рамки Всесвіту, а у тебе виростають крила, і побачивши все це, ти відчуваєш легкість польоту.

„Чуден Днепр...” (учень читає уривок напам’ять).

2 ВЕД. Тільки, той хто закоханий у свою землю, той, хто глибоко знає і відчуває її, міг з таким захопленням писати: „А воздух! А гливы! А розги! А соняшники! А паслин! А цибуля! А вино хлебное… Тополи, груши, яблони, сливы, вареники, борщ, лопух! Это просто роскошь!” І як тут не повірити Івану Буніну, який писав: „Прекраснее Малороссии, нет страны в мире”.

„Как упоителен…” (Уривок).

1 ВЕД. О, це саме той гарячий серпневий день тисяча вісімсот... вісімсот... одним словом той день, коли Солопій Черевик разом із своєю невгамовною жінкою та дочкою красунею їхав на Сорочинський Ярмарок.

(„Троїсті музики”).

ПАРУБОК. Гарна дівчина! Я би все своє господарство віддав, щоб поцілувати її. Он спереду й диявол сидить!

ХІВРЯ. - Щоб ти подавився паскудний, бурлако.

- Щоб твого батька горшком по голові стукнуло!

- Щоб він посковзнувся на льоду, антихрист проклятий!

- Щоб йому на тім світі чорт бороду осмалив”

ПАРУБОК. Ач, як лається! І язик їй столітній відьмі не заболить вимовляти такі слова!

ХІВРЯ. Столітній?!! Поганцю. Піди та вмийся спочатку! Шибенику нікчемний!

2 ВЕД. Ще довго лилась бурхлива мова розлюченої Хіврі, та потонула вона у вирі ярмарку.

ЧИТЕЦЬ. Що то за ярмарок! Та це ж справжнє диво! Галас, сварка, мукання, мекання, ревіння... Воли, мішки, сіно, цигани, горшки, баби, праники, шапки - все яскраве, строкате, безладно метушиться купами і снується перед очима.

Боже ти мій, господи, чого нема на тій ярмарці? Колеса, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі... так, що хоч би в кишені було рублів із тридцять, та й тоді не закупив би усієї ярмарки!

(Дівчина роздивляється стрічки, сережки, хрестики, дукачі).

ПАРУБОК. (Підходить до дівчини, бере за рукав). Не бійся, серденько! Не бійся. Я нічого тобі не скажу лихого.

ЧЕРЕВИК. Еге-ге-ге, земляче! Та ти майстер як я бачу обійматись.

ПАРУБОК. Ти, певно, чоловіче добрий, не впізнаєш мене, а я тебе відразу впізнав. Коли хочеш, то й як звати, і на прізвище і всяку всячину розкажу: тебе звуть Солопій Черевик.

ЧЕРЕВИК. Еге ж, Солопій Черевик!

ПАРУБОК. А придивись-но гарненько! Чи не впізнаєш мене?

ЧЕРЕВИК. Ні, не впізнаю. Не в гнів сказати, на віку стільки довелося всяких пик надивитися, що чорт їх і пригадає всіх.

ПАРУБОК. Шкода, що ти пригадаєш Голопупенкового сина!

ЧЕРЕВИК. А ти ніби Охрімів син?

ПАРУБОК. А хто ж інший? (Приятелі взяли за шапки і почали чоломкатися).

Ну, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка твоя покохали один-одного так, що хоч би й вік жити в купі.

ЧЕРЕВИК. Що ж, Параско, може, й справді, щоб уже, як то кажуть, вкупі і той… щоб паслись на одній траві! Га? По руках?

ЧЕРЕВИК. Ну, жінко! А я знайшов жениха нашій дочці.

ХІВРЯ. Ото якраз до того тепер, щоб женихів шукати. Дурню, дурню! Де ж ти таке бачив, де ти таке чув, щоб добрий чоловік бігав тепер за женихами? Ти подумав би краще, як пшеницю з рук збути; гарний, мабуть, і жених той. Думаю, голодранець над голодранцями.

ЧЕРЕВИК. Е, як би не так. Подивилась би ти, що то за парубок! Сама свитка більш коштує, ніж твоя зелена кофта й червоні чоботи!

ХІВРЯ. Б’юсь об заклад, якщо це не той самий шибеник, який причепився до нас на мосту.

ЧЕРЕВИК. Хоч би і той самий, чим же він шибеник?

ХІВРЯ. Ох, ти, голово безмозка! Куди ж ти заховав дурнуваті очі свої? Мабуть, вже хильнути встиг, нічого не продавши.

ЧЕРЕВИК. От тобі й весілля! Боже ти мій, господи, за що така напасть на нас грішних? І так багато всякої погані на світі, а ти ще й жінок наплодив!

(Звучить пісня „Била жінка мужика).

ПАРАСКА. Ну що, як не справдиться те, що говорив він? Ну що коли мене не віддадуть? Коли... Ні, ні цього не буде! Який же він гарний! Як чарівно горять його чорні очі! Як любо каже він: „Парасю, голубко!” (стає, дивиться в дзеркало). Що це я справді, як дитина, боюсь ступити й ногою! (Починає танцювати).

ЧЕРЕВИК. (Милується дочкою). Ну, дочко, ходімо мерщій! Хівря на радощах, що я продав кобилу, побігла (боязко оглядаючись) купувати собі плахти та ряднини всякі, то треба, поки не вернулась усе скінчити!

(Парубок підходить до Параски, бере її за руку. Молоді підходять до батька).

ЧЕРЕВИК. Боже  благослови! Нехай собі живуть, як вінки в’ють!

(Звучить весільна пісня й виконується весільний танок).

1 ВЕД. Виключним було захоплення Гоголя українськими народними піснями. У листі до Михайла Максимовича від 9 листопада 1833 року він з незвичайним захватом писав про них: „Моя радость, жизнь моя! Песни! Как я вас люблю! Что все черствые летописи, в которых я теперь роюсь перед звонкими, живыми летописями”.

(Звучить пісня „Сонце низенько”).

2 ВЕД. Тому не дивно, що пісня так часто звучить на сторінках його творів. „Звонкая песня лилась рекою по улицам села. Было то время, когда утомленные дневными трудами и заботами парубки и девушки шумно собирались в кружок выливать свое веселье в звуки… и задумавшийся вечер мечтательно обнимал синее небо… Уже сумерки, а песня все не утихла…”.

1 ВЕД. Серце, сповнене коханням, ніколи не мовчить. Згадаємо іще один уривок із „Майської ночі”.

„Голосно й дзвінко перекликались чарівні співи солов’їв, і коли вони, здавалось, умирали в солодкій знемозі, чути було, як шелестять та тріскотять коники і гуде болотний птах. Солодку якусь тишу та тихе роздолля відчув Левко у своєму серці. Настроївши бандуру, заграв він і заспівав: (звучить пісня „Взяв би я бандуру”).

2 ВЕД. Для Гоголя, очевидно, найбільш поетичним авторитетом була народна пісня, легенди й перекази. Ніхто глибше не зазирнув у душу української пісні, як це зробив Гоголь. У ній він відкривав не замутнену історію народу, з пісні він сам виростав.

Всім відомо, коли Гоголь приїздив у рідну Василівку, то любив літніми вечорами слухати пісні, а найулюбленішою його піснею була „Гоп, гоп, мої гречаники”.

(Звучить пісня „Гоп, мої гречаники”).

1 ВЕД. Українська пісня легко і не вимушено вплітається в колоритну канву гоголівської прози „Вечори – це музика душі, її співучі мрії, це достойна синівна данина письменника Батьківщини”.

2 ВЕД. Гоголь – істинний відкривач поетичного материка, митець, що справді пробився у глибини, до нього не звідані, створив неповторний характер народу, духовний образ України.

(Звучить козацький марш).

Т Е А Т Р А Л І З О В А Н Е       Л І Т Е Р А Т У Р Н Е

С В Я Т О

«Г О Г О Л Ь     П О С М І Х А Є Т Ь С Я»

Мета: популяризувати творчість М.В.Гоголя; виховувати почуття прекрасного у душах дітей засобами слова, прищеплювати любов до рідного краю

Оформлення: портрет письменника, вислів «Гоголь посміхається», декорації до інсценізації творів, музика

Хід свята

Вступне слово вчителя

Сьогодні, як і кожного дня, у життєвій буденності подій ми все ж таки встигаємо запитати: що то значить людина?

Відповідей багато, а серед них одна: людина – це незбагненна таємниця, тим більше, коли вона геніальна й день народження її 1 квітня. Саме 01.04.1809 року доля посміхнулася Україні, подарувавши їй достойного сина – Миколу Гоголя.

Земля України, а саме наша полтавська земля живила талант Гоголя, обдарувала красою поезії, розливом пісенної творчості, епічною величавістю дум, фантастикою казок, легендами, яскравою образністю, гострим розумом – всіма перлами народного духу. Коли народний пророк України кликав у свій трагічний час праведну душу прилинути до нього, прийнять, привітати, озватись, хоч на одне слово та про Україну йому заспівати. Такою праведною душею став Гоголь, і озвався не те що на одне слово, а й на всю силу національного духу. Саме з глибокого народного коріння Гоголь піднявся до загальнолюдського верховіття світової літератури, подарувавши їх незабутні образи. Вони різні: веселі, кумедні та злі, лицемірні та простакуваті. І кожного разу, призначаючи побачення зі своїми героями, геніальний пасічник з-під Диканьки, філософськи посміхаючись, нагадує нам, що найголовніше в людині – її душа.

Звучить народна музика. Заходить пасічник Рудий Панько.

ПАНЬКО. Добрий день, панове. Надіюсь, що ви одразу ж упізнали мене, пасічника Рудого Панька. За що мене люди прозвали Рудим Паньком, їй - бо не можу сказати, але у нас вибачайте, такий звичай, як дадуть люди якесь прізвисько, та навіки-віків залишаться воно. То ж заходьте до мене в гості, бо таких вечорниць, як у нас, не побачите ніде. Що це за дивина: „Вечори на хуторі біля Диканьки”. Що це за вечори?!

Сміх, пісні, балачки, танці!… А скільки небилиць тут розказано, якби ви тільки слухали. І в кожній свої герої, закохані, веселі, щирі, моторні, одним словом, чарівні. Та де ж їх усіх разом можна зібрати? Знаю, знаю, це можливо на „Сорочинському ярмарку”, про який ніхто краще не розповість, ніж сам автор – Микола Васильович Гоголь.

Проходьте, Миколо Васильовичу. (Заходить Гоголь).

ГОГОЛЬ. Спасибі. Ви хочете почути про ярмарок. Та це ж справжнє диво! Боже ти мій, господи. Чого тільки нема на тому ярмарку: колеса, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі… так, що хоч би в кишені було рублів із тридцять, то й тоді б не закупив усього ярмарку. Воли, мішки, сіно, цигани, горшки, баби, пряники, шапки – все яскраве, строкате, безладне, метушиться купами і снується перед очима. Галас, лайка, мукання, мекання, писк, рев – все зливається в один гомін, різноголосі балачки потопляють одна одну, і жодне слово не вихватиться і не врятується від цього потопу. (Звучать троїсті музики). Заждіть, заждіть …, я носом чую, що наближається щось цікаве. Навіть чую голос Солопія Черевика. Це, мабуть, знову він із своєю Хіврею гризеться… (Чути голоси Черевика і Хіврі).

ЧЕРЕВИК. Ну, жінко! А я знайшов жениха для нашої дочки…

ХІВРЯ. Оце якраз до того тепер, щоб женихів шукати. Дурень, дурень! Тобі, мабуть, і на роду написано залишатись таким. Де ж це ти бачив, де ж це ти чув, щоб добрий чоловік бігав тепер за женихами? Ти б краще подумав, як пшеницю з рук збути; добрий, мабуть, і жених там! Думаю, обірваний із усіх голодранців.

ЧЕРЕВИК. Еге, як би не так! Подивилась би ти, що то за парубок? А як сивуху добре п’є…!

ХІВРЯ. Оце так! Йому якщо п’ятниця або швендя якийсь, так і його масті. Я заприсягтися готова, якщо це не той самий шибеник, який причепився до нас на мосту…

ЧЕРЕВИК. Що ж, Хівре, хоч би і той самий, чим же він шибеник? Я не бачу в ньому нічого поганого, парубок хоч куди! Хіба що заліпив на мить образину твою навозом.

ХІВРЯ. Еге. Та ти, я бачу, і слова не даєш мені вимовити... Що ж це таке мабуть, вже хильнути встиг, нічого не продавши.

ЧЕРЕВИК. Та йди до чорта. Оце тобі й весілля. Прийдеться відказати доброму чоловікові ні за що ні про що. Господи, боже мій, за що така напасть на нас грішних.

(Звуки мелодії троїстих музик віддаляються).

ПАНЬКО. Ось такий ярмарок з його яскравими комічними героями кожної осені спостерігав Микола Васильович у рідній Василівці, невеликому селі батьків, Марії Іванівни та Василя Панасовича.

Будинок їх стояв у центрі села. Споглядаючи скромний будинок, хоч і багатокімнатний, та завжди перенаселений усяким людом, мимо волі піддаєшся спокусі уявити повсякденне життя його господарів таким собі пересічним існуванням провінційних поміщиків. Обманлива простота! У цьому домі багато читали, часто звучала музика, Василь Панасович писав п’єси, які вдало виконувалися на сцені домашнього театру.

ГОГОЛЬ. Це було моє перше знайомство з театром. А коли я навчався в Ніжинській гімназії, це захоплення переросло у пристрасть. У нас був свій, театр на вистави з’їжджалось багато народу. Чудово було. Правда, жіночі ролі теж доводилось грати нам, у гімназії ж були самі хлопці. Та стати актором мені не судилось. Тож весь гумор та любов до сцени я передав своїм героям.

ОКСАНА. І чого це людям здумалось розславляти, ніби я хороша? Брешуть люди, я зовсім не хороша. Хіба чорні брови мої і очі вже ж такі, що рівних їм на світі немає? Що ж хорошого в цих губах? Хіба ж такі хороші мої коси? Я бачу тепер, що я зовсім не хороша.

(Тихо входить Вакула).

ВАКУЛА. Чарівна дівчина. І не вихваляється ні трохи.

ОКСАНА. (Відходить від дзеркала, скрикує). Ні. Хороша я! Он яка хороша! Чудо!

ВАКУЛА. Чудна дівка! Не намилується собою, та ще й хвалить себе вголос.

ОКСАНА. (Повернулася і побачила Вакулу). А ти чого сюди прийшов? Хочеш, щоб вигнала за двері лопатою?

ВАКУЛА. Не сердься, Оксано! Дозволь хоч поговорити, хоч подивитися на тебе!

ОКСАНА. Хто тобі забороняє? Говори і дивись. (Сідає на лавку).

ВАКУЛА. Дозволь мені сісти коло тебе...

ОКСАНА Сідай, тільки не близько...

ВАКУЛА. Не любиш ти мене, Оксано. Все граєшся зі мною... Скажи мені врешті, що на серці у тебе?

ОКСАНА. Ой-ой-ой, який гарячий! (Відступає, дивиться на Вакулу). А чи правда, що твоя мати відьма?

ВАКУЛА. Що мені до матері? Ти мені і батько і мати, і все, що є найдорожчого в світі.

ОКСАНА. Бачиш, який ти! (Пауза). Але ж дівчата не приходять... Вже й поколядувати час.

ВАКУЛА. Бог з ними, моя красуне! Скажи ж мені відверто... Не на сміх...

ОКСАНА. З дівчатами, мабуть, парубки прийдуть. Підуть ляси! Наговорять побрехеньок цілий міх, отоді-то, козаченьку, буде сміх...

ВАКУЛА. Так тобі весело з ними?

ОКСАНА. Та все ж веселіше, ніж з тобою! (Заходить гурт дівчат і хлопців).

КОЛЯДНИКИ. Панове господарі! Добрії люди! Дозвольте поколядувати! Святого вечора вшанувати коло чесної господи вашої...

ОКСАНА. (Вклоняється). Спасибі. Раді слухати. Милості просимо.

КОЛЯДНИКИ. Ми прийшли вас привітати

І про свято розказати

Про святе Різдво Господнє,

Проспівати вам сьогодні.

(Гурт виконує пісню „Добрий вечір, пане господарю”).

ОКСАНА. Спасибі.

КОЛЯДНИКИ. Дай, Боже, і на той рік діждати!

ОКСАНА. Спасибі за честь, за шану. Не поцурайтеся нашої дяки. (Нагороджує міхоношу).

КОЛЯДНИКИ. Спасибі велике. (Збираються йти).

ОКСАНА. Та ви б спочили трохи... Сідайте, гостями будете.

ГРИЦЬ. (До Вакули). Де ж ти був? Ми тебе шукали.

ВАКУЛА. Де був, там нема.

ХЛОПЦІ.   1. Та у нас без тебе і свято не свято...

2. Диви, то перше заводієм був на колядку, а тепер...

3. Що з тобою сталося?

4. Чи не наврочив хто?

ГРИЦЬ. (Під час розмови щось шепоче дівчатам. До хлопців). Чого ви вчепились до чоловіка, як реп’яхи до клоччя?! Мо, людина не на ту ногу встала... або наслано...

ОДАРКА. А ми зараз тую насилку та й знімемо...

(Гурт виконує жартівливу пісню „Грицю, Грицю”...)

ОКСАНА. (До Одарки). Ой, а які в тебе нові черевички!!! Ой, які хороші. Добре тобі Одарко, є у тебе така людина, що все тобі купує! А мені нікому дістати такі славні черевички!

ВАКУЛА. Не тужи, моя безцінна Оксано! Я дістану тобі такі черевички, яких і у панночок немає.

ОКСАНА. Слухайте всі і свідками будете! Якщо Вакула принесе ті самі черевички, що цариця носить, вийду заміж за нього тієї ж хвилини. Таке моє слово.

ВАКУЛА. (Невесело махнув рукою). Прощавай, Оксано! Дури кого хочеш, а мене не побачиш більше на цьому світі.

УСІ. Куди ж ти, Вакуло?

ВАКУЛА. Прощавайте. Дасть Бог побачимось на тому світі, а на цьому вже не гуляти нам разом. Не згадуйте лихим словом.

ПАНЬКО. „Вечори на хуторі біля Диканьки” – то наша з вами Полтавщина. Тут Василівка і Диканька, Сорочинці і Миргород, Гадяч і Опішня, Полтава та їх жителі. Батьківський край Гоголя – це чарівна полтавська земля – степове марево, бджоли над гречкою, дубові гаї, тиха течія річок в берегах неймовірної краси.

ПУШКІН. „Вечера близ Диканьки” изумили меня. Поздравляю публику с истинно веселой книгой. И где только это Гоголь брал такие сюжеты!

ГОГОЛЬ. Коли я приїздив у рідну Василівку, виходив на вулицю послухати, як співають парубки та дівчата. Я записував собі народні пісні, милувався чудовою українською природою.

(Звучить лірична мелодія. Дівчина читає уривок „Знаете ли вы украинскую ночь”).

ПАНЬКО. Гоголь умів і бачити і слухати те, що не кожному дано побачити й почути. Ніщо не ховалось від його пильного погляду. До того, що Гоголь веселив усіх жартами та анекдотами, усі звикли. А це правда, Миколо Васильовичу, що часом у дорозі на постоялих дворах ви видавали себе за ревізора і грали цю роль надзвичайно?

ГОГОЛЬ. Так, так, був такий маленький грішок. Та думка про „Ревізора” належить не мені, а Пушкіну. Йому я зобов’язаний сюжетом своєї відомої п’єси.

ПАНЬКО. 7 жовтня 1835 року Гоголь пише листа Пушкіну.

ГОГОЛЬ. „Сделайте милость, дайте какой-нибудь сюжет, хоть какой-нибудь смешной или несмешной, но русский чисто анекдот. Руда дрожит написать тем временем комедии.

Сделайте же милость, дайте сюжет; духом будет комедия из пяти актов, и клянусь, куда смешнее черта”.

ПАНЬКО. Так воно і вийшло. 19 квітня 1836 року театр був повний. Уся петербурзька інтелігенція була там. У партері видів І.А.Крилов, який ніколи не бував у театрі. А імператор Микола Павлович, будучи присутнім на прем’єрі, був надзвичайно задоволений і реготав від душі.

(Входять Хлестаков і Анна Андріївна).

АННА АНДРЕЕВНА. Нам ещё более приятно видеть такую особу.

ХЛЕСТАКОВ. Помилуйте, сударыня, совершенно напротив: мне еще приятнее.

АННА АНДРЕЕВНА. Прошу покорно садиться.

ХЛЕСТАКОВ. Возле вас стоять уже есть счастье, впрочем, если вы так уже непременно хотите, я сяду. Как я счастлив, что наконец сижу возле вас.

АННА АНДРЕЕВНА. Как моно-с. Вы делаете много чести. Я этого не заслуживаю.

ХЛЕСТАКОВ. Отчего же не заслуживаете?

АННА АНДРЕЕВНА. Мы живем в деревне…

ХЛЕСТАКОВ. До, деревня, впрочем, тоже имеет свои пригорки, ручейки… Ну конечно, кто же сравнит с Петербургом! Ох Петербург и что за жизнь, право! Вы, может быть, думаете, что я только переписываю; нет начальник отделения со мной на дружеской ноге. Я только на две минуты захожу в департамент, а таким уже чиновник для письма и сторож летит еще на лестнице за мной со щёткой: „Позвольте, Иван Александрович, я вам, говорит, сапоги почищу”.

АННА АНДРЕЕВНА. Говорите, говорите, Иван Александрович!

ХЛЕСТАКОВ. Я и с хорошенькими актрисами знаком. С Пушкиным на дружеской ноге. Большой оригинал.

АННА АНДРЕЕВНА. Так вы и пишете? Как это должно быть приятно сочинителю!

ХЛЕСТАКОВ. Я, признаюсь, литературой существую. У меня дом первый в Петербурге. Так уже и известен: дом Ивана Александровича (обращается ко всем). Сделайте милость, господа, если будете в Петербурге прощу, прошу ко мне. Один раз я даже управлял департаментом.

АННА АНДРЕЕВНА. Ах, какая прелесть (уходит).

МАРИЯ АНТОНОВНА. Маменька, папенька зовёт.

ХЛЕСТАКОВ. Осмелюсь ли быть так счастлив, чтобы предложить вас стул? Но нет, вам должно не стул, а трон…

МАРИЯ АНТОНОВНА. Право, я не знаю… мне так нужно идти (садится).

ХЛЕСТАКОВ. Какой у вас прекрасный платочек! Как бы я желал, сударыня, быть вашим платочком, чтобы обнимать вашу миленькую шейку.

МАРИЯ АНТОНОВНА. Я совсем не понимаю, о что вы говорите: какой-то платочек. Сегодня такая странная погода!

ХЛЕСТАКОВ. А ваши губки, сударыня, лучше, нежели всякая погода.

МАРИЯ АНТОНОВНА. Вы все такое говорите… Я бы вас попросила, чтобы вы мне написали лучше на память какие-нибудь стишки в альбом. Вы, верно, их знаете много.

ХЛЕСТАКОВ. Я вам лучше вместо этого представлю мою любовь, которая от вашего взгляда… (Придвигает стул).

МАРИЯ АНТОНОВНА. Любовь! Я не понимаю любовь… я никогда и не знала, что это любовь… (Отодвигает стул).

ХЛЕСТАКОВ. (Придвигает стул). Отчего же вы отодвигаете свой стул? Нам лучше будет сидеть близко друг к другу.

МАРИЯ АНТОНОВНА. (Отодвигается). Да к чему ж это? Что это там, как будто бы полетело?

ХЛЕСТАКОВ. (Целует ее в плечо). Как бы я был счастлив, сударыня, если б мог прижать вас в свои объятия.

МАРИЯ АНТОНОВНА. (Вскакивает в негодовании). Нет, это уж слишком… Наглость такая!..

ХЛЕСТАКОВ. Простите, сударыня! Я это сделал от любви. (Удерживая ее). Я готов на коленях у вас просить прощения. (Падает на колени). Простите же, простите! Вы видите, я на коленях.

АННА АНДРЕЕВНА. (Входит, видит Хлестакова на коленях). Ах, какой пассаж!

ХЛЕСТАКОВ. (Вставая). А, черт возьми!

АННА АНДРЕЕВНА. (дочери). Это что значит, сударыня? Это что за поступки такие?

МАРИЯ АНТОНОВНА. Я маменька…

АННА АНДРЕЕВНА. Поди прочь отсюда! Слышишь! Прочь! Прочь! И не смей показываться на глаза. (Мария Антоновна уходит в слезах). Извините, я, признаюсь, приведена в такое изумление…

ХЛЕСТАКОВ. (В сторону). А она тоже очень аппетитна, очень недурна. (Бросается на колени). Сударыня, вы видите, я сгораю от любви.

АННА АНДРЕЕВНА. Как, вы на коленях? Ах встаньте, встаньте! Здесь пол совсем нечист!

ХЛЕСТАКОВ. Нет, на коленях, непременно на коленях! Я хочу знать, что мне суждено: жизнь или смерть.

АННА АНДРЕЕВНА. Но позвольте, я не понимаю вполне значения слов. Если не ошибаюсь, вы делаете декларацию на счет моей дочери?

ХЛЕСТАКОВ. Нет, я влюбл1н в вас. Жизнь моя на волоске. Если вы не увенчаете постоянную любовь мою, то я недостоин земного существования. С пламенем в груди прошу руки вашей.

МАРИЯ АНТОНОВНА. (Вбегает). Маменька, папенька сказал, чтобы вы (Увидя Хлестакова, вскрикивает). Ах, какой пассаж!

АННА АНДРЕЕВНА. Ну что ты? К чему? Зачем? Что за ветреность такая? Вдруг вбежала, как угорелая кошка. Ну что ты нашла такого удивительного? Ну что тебе вздумалось?

МАРИЯ АНТОНОВНА. Я, право, маменька, не знала…

АННА АНДРЕЕВНА. У тебя вечно какой-то сквозной ветер разгуливает в голове.

ХЛЕСТАКОВ. (Схватывает за руку дочь). Анна Андреевна, не противитесь нашему благополучию, благословите постоянную любовь!

АННА АНДРЕЕВНА. (С изумлением). Так вы в неё?

ХЛЕСТАКОВ. Решите: жизнь или смерть.

ГОГОЛЬ. Посміхаєтесь?! Тож знайте: сміх – головний герой моїх творів. Смійтесь на здоров’я і пам’ятайте, якщо хочете зрозуміти людину й пізнати її душу, то вникайте не в те, як вона мовчить, або як вона говорить, чи як вона плаче, а подивіться краще, як вона сміється.

Засідання літературного гуртка

Тема. Родовід М.В.Гоголя

Мета: Дослідити родовід письменника, розвивати навички роботи з науковою літературою, вміння аналізувати, робити висновки, пробуджувати інтерес до особистості М.В.Гоголя та до пошукової роботи.

ХІД   ЗАСІДАННЯ

І. Вступне слово вчителя.

Відомий український філософ Г.Сковорода мудро зауважив: „Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе”. І тому, щоб не розпорошитися по світу і не канути в небуття, не зректися свого коріння і щоб не згасла пам’ять про кращих людей, яких народила й виплекала щедра Полтавська земля, ми займаємося надзвичайно цікавою справою – йдемо дорогою пошуку.

Ця дорога пробуджує у нас інтерес і любов до історії рідного народу, його культурних традицій, допомагає усвідомити велику чарівну силу нашого мальовничого краю.

Пошуково-дослідницька робота, яка проводиться на базі кімнати М.В.Гоголя має не тільки літературний напрямок, а передбачає різні види діяльності. Щоб дати відповідь на те чи інше запитання нам доводиться багато читати, відшукувати матеріали, іноді навіть дуже неоднозначні у трактуванні. Бажання хоч на крок наблизиться до істини спонукає до творчого пошуку, розвиває вміння аналізувати, роботи висновки.

ІІ. Повідомлення учнів.

1.           Значення геральдичних знаків.

Працюючи над темою „Родовід М.В.Гоголя у геральдиці”, ми звернулися перш за все до історичних джерел, щоб з’ясувати звідки беруть свій початок родові герби.

Як виявилося, геральдика тісно пов’язана із історичною дисципліною фалеристикою (від латинського falera – металева прикраса, що слугувала воїнам родовими знаками). Ще в період середньовіччя почали з’являтися перші воїнські нагрудні знаки, які лягли в основу спочатку родових гербів, цехових, земельних, а потім міських і державних.

З другої половини 19 століття виникає нова історична дисципліна, яка вивчає герби – геральдика ( від пізньолатиського глагиатай або гербознавство).

Період козаччини на Україні – це особливий період зародження саме української геральдики. Воїнські регалії козаків та символи влади (знамена, прапори, бунчуки, труби, литаври) – це українські козацькі клейноди (від нім. дорогоцінності) теж лягли в основу гербових знаків.

Після скасування гетьманщини в геральдиці почали переважати традиції інших важливих історичних подій.

Усім відомий гетьманський родовід М.В.Гоголя, але в той же час є багато питань, на які відповість час, а може хтось із вас, дорогі діти.

2-ий учень. Як відомо, у геральдичних знаках відображена генетична структура дерева роду. Геральдичні знаки роду М.В.Гоголя засвідчують шляхетне походження його предків, вони були освіченими, служили інтересам своєї держави. Ці знаки відносяться переважно до козацької доби і прослідковуються до ХІХ століття. Якщо говорити про символіку, здається, що вона проста, але однозначного тлумачення в посібниках немає. І це тільки перший етап нашої роботи над дослідженням цих знаків.

Найстаріші із цих гербів  - герб роду Лизогубів та Дорошенків. На родовому Лизогубів з давніх часів красувалася закована в лати рицарська рука, озброєна мечем, що посилала на подвиги золотим кавалерійським хрестом. Гербові поля переважно червоного і синього кольору. Синій колір – це символ миру та вірності, а червоний колір – символ боротьби. Тому на синьому тлі, наприклад, на гербі Дорошенка, ми бачимо шестикутні зірки, як символ духовної сили, що йде від батька до матері й передається сину. Стріли та луки на червоному тлі символізують готовність захищати рідну землю. На гурбі Дорошенка ми бачимо булаву – символ гетьманської влади. Полумісясь з хрестом – символ перемоги над Османською імперією, а також полумісяць в українській традиції символізує чашу буття, а меч опущений вниз стоїть на стражі цього буття.

Герб роду Гоголів-Яновських свідчить про те, що його представники були на державній службі та належали до дворянської династії. Нашоломок герба увінчує дворянська корона, на якій примостився птах, що тримає в лапах срібну підкову щастя.

Звичайно, ми зуміли прочитати не всі знаки і в цьому полягає наше завдання для пошукової роботи.

2.           Родовід Гоголя по жіночій лінії.

3-ий учень. Досліджуючи родовід М.В.Гоголя, ми дізнаємося, що своїм корінням він сягає сивої давнини, а саме початку XVII століття. Визначний родовід простежується по жіночій лінії і пов’язаний з ім’ям бабуся М.В.Гоголя – Тетяни Лизогуб (правнучки Скоропадського, праправнучки Дорошенка). Рід Лизогубів бере свій початок від реєстрового козака Переяславського полку Глем’язівської сотні Якова Кіндратовича Лизогуба і козачки Агафії Баранової, які мали п’ятеро дочок і сина Юхима. Будучи у званні полковника, отримавши від государя Олексія Михайловича жалувану грамоту на дворянство і герб, Яків Кіндратович стає генеральний осавулом за наказом гетьмана Петра Дорошенка, з яким поріднився у 1673 році, коли в Каневі відбувся шлюб його сина – генерального бунчого Юхима Яковича Лизогуба з дочкою гетьмана Любов’ю Петрівною Дорошенко.

Один із синів цього шлюбу Семен Юхимович Лизогуб одружився на дочці гетьмана Скоропадського Ірині Іванівні. Подружжя мало восьмеро дітей, із них один (їх первісток) – бунчуковий товариш Семен Семенович Лизогуб пов’язав свою долю з багатодітною вдовою значкового товариша Степана Івановича Сулими, який загинув у 1739 році в Очаківському поході, Галиною Іванівною Танською.

Пантелеймон Куліш у своїй книзі „Записки о жизни Н.В.Гоголя”(Спб; 1856р.) писав: „Что касается предков Гоголя по женской линии то подполковник переяславский Василий Танский происходит от известной польской фамилии этого имени и оставил Польшу в то время, когда Петр Великий вооружился против претендента на польский престол Мещинского”. Танський привернув до себе увагу царя своєю хоробрістю, відвагою та розумом під час шведської компанії. Він був високоосвіченою людиною, знав іноземні мови в тому числі французьку і латинську, писав драми.

Мати Галиини Василівни була дочкою відомого Ніжинського полковника Степана Петровича Забели.

Свій шлюб Семен Лизогуб і Галина Танська офіційно скріпили в 1742 році, а через рік у них народилася дочка Тетяна. У 1776 році вона вийшла заміж за Опанса Дем’яновича Гоголь-Яновського, майбутнього діда М.В.Гоголя.

4-ий учень. Працюючи над дослідженням родового дерева М. В. Гоголя по чоловічій лінії, ми з’ясували, що за офіційною версією, засновником роду Яновських вважається Остап Гоголь, прапрапрапрадід письменника. Літописи відають, що коли в 1674р. у боротьбі за владу на Україні лівобережний гетьман Іван Самойлович розбив військо Петра Дорошенка, то Могилівський полковник Остап Гоголь разом із сином Прокопом і відданими їм козаками передав нескорену Могилівську фортецю Речі Посполитій і перейшов на службу до польського короля Яна ІІІ Собеського. У нагороду Остап і син одержали від короля жалувану грамоту на землі в Польщі й переселилися туди всією сім’єю. У тому ж році, як вказується у родовідниках Остап Гоголь стає наказним гетьманом від польського короля, одержавши булаву, що вислизнула з рук Дорошенка. Цієї версії дотримується Пантелеймон Куліш, про що він пише у своїй книзі «Записки о жизни Н. В. Гоголя» (С-Пб; 1876р.). слід зазначити, що, по-перше, у літописах згадується Євстафій Гоголь, а не Остап. По-друге, король Ян ІІІ Собеський за 6 років до того зрікся престолу й тому не мав ні права, ні можливості роздавати землі.

У полеміку з першим біографом вступив знаменитий український історик М. Максимович, який пише: «Господин Кулиш от себя даёт в предки нашему поэту известного полковника и гетьмана Евстафия Гоголя. Такая замена одного лица другим показывает своевольное обхождение с историческим фактом. Дед поэта, Афанасий Демьянович, конечно, лучше знал своего деда Андрея Гоголя и не отказался бы от него ни для какого софамильца». Можливо, ця версія може бути правдивою, тому що у серпні 1850р. Максимович два тижні гостював у Гоголів у Василівні й читав справжні документи про предків генія, що згодом були загублені. Цю версію розповідає і М. В. Попович у книзі “М. Гоголь” і пише про це так: “Чому Опанас Гоголь-Яновський перехрестив Остапа на Андрія. Чи просто він не знав його імені — адже в грамоті польського короля ім’я полковника Гоголя на згадано. Чи було в нього два імені, як у його гетьмана Богдана-Зіновія Хмельницького? Чи хотів Гоголь-Яновський приховати походження від простого народного полковника козацького війська посиланням на неіснуючого шляхтича?”

Далі у письмових джерелах зустрічаємо, що в польських походах загинули Остап Гоголь і його син Прокіп. Онуки Остапа, Федір і Ян, наприкінці 17 століття переїжджають у Малоросію із Польщі.

У 1902 році в «Полтавских губернских ведомостях №36» у статті «К вопросу о предках Гоголя» було коротко сказано, що рід Гоголів – Яновських бере свій початок від Івана Яковича (прізвища в документі немає), вихідця з Польщі, якого 1695 року призначили до церкви м. Лубен «Викарным священником… Продолжателем рода и преемником духовной власти был его сын Дамиан Иоаннов Яновский ( прадед Гоголя)  священник кононовской Успенской церкви». У 1738 році у Дем’яна Івановича народився син Афанасій \Опанас\, Опанас Дем’янович закінчив семінарію у Глухові і Києво-Могилянську академію, але священицького сану не прийняв і став у січні 1756 року полковим писарем, а через півтора року — військовим канцеляром при полковій миргородській канцелярії. Ці відомості ми взяли із книги М. Поповича. Дід Миколи Васильовича був людиною освіченою , умів читати і писати російською , німецькою, латинською, грецькою мовами. У 1777 році у Панаса Дем’яновича й Тетяни Семенівни народився син Василь, батько майбутнього  письменника . Він був людиною  талановитою, писав п’єси, спілкувався з найвидатнішими  людьми того часу Трощинським, Капністом, Котляревським. Марія Іванівна Косяровська,  мати Миколи Васильовича, також була літературно обдарованою людиною  і вела  листування з багатьма письменниками  того часу. Згусток енергії талантів кількох поколінь і змішання крові  різних національностей стали джерелом таланту Гоголя.

5-й учень. Щодо походження прізвища Гоголь, то воно  вперше згадується у зв’язку з битвою під Дрижополем у 1655р. Слово «гоголь», як пояснюють словникарі, зокрема Б. Грінченко, — це дика качка, чи, по-науковому, водоплавний дикий птах з родини качиних. На цю назву, як видно з досліджень багатьох учених (Даль, Фасмер, Радлов, Пекарський), можна натрапити не лише в українській, а й в російській, латинській, польській, чеській, литовській та інших мовах. Дехто з лінгвістів слово гоголь виводить із звуконаслідування мовних форм (го- го- го!) або ж порівнює його зі словами глагол, голос, тощо, хоч це не має наукового підґрунтя. Тим часом слово гоголь (як назва птаха) вказує на колір його оперення: синій,  голубий, зелений, та сірий (з відтінками). Це, мабуть, добре усвідомлювали давні слов’яни. Щоб показати, яким кольором вилискує, відсвічує вода в річці, поміж очеретами чи травою, вони вживали однокорінне з гоголем дієслово – гоголіє, тобто сяє кольорами, подібними до оперення дикої качки (це слово, до речі, фіксує й Б.Грінченко).

Напевно, спочатку це було не прізвище, а бойова кличка. Із історії козацтва знаємо багато таких бойових кличок, що стали пізніше національними прізвищами: Сірко, Богун, Пушкар, Лизогуб, Кривоніс чи Бульба, якого обезсмертив Гоголь.   

Що стосується прізвища Яновський. Переважна більшість дослідників вважають, що додаток до прізвища Гоголь прибавив Дем’ян (Янович) Іванович на честь батька Яна. У той же час у енциклопедії «Польських гербів» значиться прізвище Яновський. Представники цього роду мали герб «Ястржембец», який зустрічається у світлописних джерелах із1376 року. У цій же енциклопедичній статті згадується і Прокоп Яновський. Польський герб Яновських і герб Гоголів-Яновських дуже схожі, крім однієї деталі, на гербі Гоголів-Яновських птах тримає у дзьобі липову з плодами гілку, на якій сидить бджола.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що геній Миколи Гоголя по крові й за мовою належить трьом великим державам — Україні, Росії і Польщі. Проте Гоголь, чиї предки з боку батька переїхали на Україну за сто років до його народження, завжди почувався українцем.

Засідання літературного гуртка

Тема. Твори Гоголя у полотнах полтавських художників.

Мета:  узагальнити образ України у збірці М.В.Гоголя „Вечори на хуторі біля Диканьки”;

-          показати зв’язок творчості полтавських художників із творами М.В.Гоголя;

-          пробуджувати інтереси до творчості, любов до рідного краю;

-          виховувати моральні й духовні якості учнів.

Епіграф: Художник – той же поет

                                               Саврасов

Хід засідання

І. Вступне слово вчителя.

У найкращі роки свого творчого життя Леонід Леонов в одному із листів до літературного критика В.Ковальова писав: „Мне всегда казалось, что у настоящего писателя его книги есть духовная биография, и не хулить её надо либо в рамки своей схемы вгонять, а вот так и рассматривать – её всю, как историю заболеваний некой мечтой или идеей”.

Такою мрією для М.В.Гоголя була Україна. Свою безмежну синівську любов до неї, своє захоплення нею він передав у своїй збірці „Вечори на хуторі біля Диканьки”. Перше знайомство з цією збіркою у вас відбулося в середніх класах, а зараз ви старшокласники і глибше можете сприйняти твір, зрозуміти його специфіку.

ІІ. Бесіда.

Учитель: Як ви вважаєте, яка основна проблема цієї збірки?

Учень: Ключовою проблемою збірки є національна специфіка. Я вважаю, що письменник яскраво показав її у своїх творах. Важливим є й те, що ця проблема – наріжний камінь нашого часу.

Учитель: У чому полягає специфіка відображення цієї проблеми?

Учень: Передмовою до „Вечорів на хуторі біля Диканьки” М.В.Гоголь остаточно стверджує тему України, що має право на інтерес читацького загалу, й образ України, у якому, за всіма романтичними канонами, минуле зустрічається з майбутнім і вказує на провідні тенденції сучасності.

Учитель: Яким ми бачимо образ України та українців у „Вечорах на хуторі біля Диканьки”?

Учень: Можна сказати, що Гоголь кинув виклик великодержавній імперії, створивши гімн Диканьці. „Про Диканьку же, думаю вы наслышались вдоволь. И то сказать, что там дом почище какого-нибудь пасичникова куреня. А про сад и говорить нечего: в Петербурге вашем, верно,  не сыщите такого”. Гоголь дав усім нам чудовий урок. Ми можемо знати все, чим цікавиться світ, і в той же час повинні зробити так, аби світ цікавився нашим краєм і нами.

Учень: У збірці „Вечори на хуторі біля Диканьки” письменник висвітлює образ України „з середини” як людина, котра добре знає реалії українського життя, історію, народні перекази, легенди, пісні. Разом з тим цей узагальнений образ має міфопоетичний характер

Учень: Якщо говорити про героїв його творів, то людина у „Вечорах на хуторі біля Диканьки” підноситься над побутовими реаліями, випливає за межі часу. Тут панує почуття захоплення життям, розкутістю, нічим не обмеженою волею, радісною спорідненістю з усім земним на світі. Такими є герої його творів Оксана і Вакула, Левко і Галя, Хівря і Солопій Черевик.

Учень: Нас не може не захоплювати народна філософія буття: обережність і безтурботність, простодушність і хитрощі, сильна діяльність і лінощі. Народ сприймає мудро все: і щасливу повноту життя, і важкі випробування, і розчарування, стверджуючи перемогу святого духу над злим.

Учень: „Вечори на хуторі біля Диканьки” не можуть не захоплювати своєю поетикою. „Как упоителен, как роскошен летний день в Малороссии. Как томительно жарки те часы, когда полдень блещет в тишине и зное и голубой неизмеримый океан, сладострастным куполом, нагнувшийся над землею, кажется, заснул, весь потонувши в неге, обнимая и сжимая прекрасную в воздушных объятиях своих!” або „Глазам наших путешественников начал уже открываться Псел... Сквозь темно-и светло-зелёные листья небрежно раскиданных по лугу осокоров, берез и тополей засверкали огненные, одетые холодом искры, и река – красавица блистательно обнажила серебристую грудь свою, на которую роскошно падали зеленые кудри дерев…”

Письменник зачаровує магією стилю, і ми у полоні його поетичного слова.

ІІІ. Робота над картинами

Учитель: Магія поетичного слова, натхнення, любов до рідного краю передалась і художникам, і поетам, і музикантам.

У нашій галереї є картини, написані за мотивами повістей М.В.Гоголя. Це „Страшна помста” В.Геращенка, „Ярмарок” Трохимця-Мілютіна, „Втрачена грамота” Вишталя і по праву у цьому ряду я поставила б картину М.Ростовцева „Рідні краї”

Учитель: Як художникам вдалося передати атмосферу творів Гоголя? Які деталі про це говорять?

Учень: Міфологічна основа, національний колорит, чудові пейзажі, народні повір’я, побут.

Учитель: Яка із картин найважча в емоційному сприйнятті? Чому?

Учень:  Я вважаю, що це   картина   В.Ф. Геращенка „Страшна помста”.

Ескіз до вистави за мотивами повісті „Страшна помста” Геращенка Володимира Федоровича вражає своєю кольоровою гамою, яка в основному є темною. Поєднання синіх, зелених, фіолетових кольорів створює гнітючу атмосферу. Вираз обличчя козака, який бачить нічні жахи на кладовищі, передає його враження від побаченого. Пози, жести, обличчя людей – мучеників підкреслюють їх душевні страждання. На цей розпач і біль страшно дивитись не тільки козаку, а й нам.

Я гадаю, що зображене на картині не залишить байдужим жодного з нас.

Учитель: Яка картина найяскравіше передає національний колорит?

Учень: На картині Трохимця-Мілютіна „Ярмарок” зображена сцена з одноіменного твору М.В.Гоголя „Сорочинський ярмарок”.

У творі М.В.Гоголя опису самого ярмарка передує епіграф: „Що боже, ти мій господи! Чого нема на тій ярмарці! Ремінь, цибуля, крамарі всякі...”

Так, як у творі, на передньому плані картини зображено велике скупчення людей, але художник так майстерно відобразив цей епізод на полотні, що не відчувається того хаосу, який описує Гоголь. Розмірена, поважна хода чоловіка на передньому плані вносить у картину гармонію і спокій.